Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 50

• Предыдущая
• 50/112
• Следующая

— Але медицина не знає таких отрут, — відповів лікар.

Містера Пітча не задовольнили поради лікаря, і через кілька днів він скликав консиліум. Але й консиліум не втішив Пітча. йому порадили поїхати на води або лягти в спеціальну лікарню, де лікують від ожиріння.

Містер Пітч цікавився, як почувають себе Гедда Люкс та Лоренцо, і подзвонив їм. Гедда Люкс, говорячи крізь сльози, відповіла, що вона все ще росте, що не встигає переробляти плаття.

— Чим же це закінчиться? Про зйомки нічого й думати, — говорила вона схлипуючи. — Якщо так піде далі, то незабаром мене можна буде показувати на ярмарках.

— Ви теж не можете собі уявити, як я змінився, — хрипів Пітч. — Я вже не можу сісти в крісло і сиджу на трьох стільцях. Моє тіло нагадує холодець, Я засинаю під час розмови, мене душить жир.

Голосу Лоренцо містер Пітч по телефону не впізнав. Лоренцо говорив таким пронизливо-тонким голоском, що Пітч двічі перепитав, хто з ним розмовляє. У Лоренцо було своє горе: перенісся впало, кінчик носа став широкий і піднявся, вуха настовбурчились, рот зробився широкий.

— Я схожий на жабу, — пищав Лоренцо. — Це Престо заворожив мене.

— І я про те саме кажу. Але як він міг це зробити?

— Можливо, йому допомагав доктор Цорн, у якого Престо лікувався?

— Цорн! — вигукнув Пітч. — Я не знаю, чи допомагав він Престо заворожити нас, але Цорн може допомогти нам! І ніхто, крім Цорна! Як це я не подумав про нього раніше! Зараз же подзвоню йому по телефону, їдьмо до нього!

Дивний кортеж наближався до лікарні доктора Цорна. Ціла валка автомобілів везла до володінь Цорна незвичайних потвор, немовби то переїжджав мандрівний цирк. Розбухле, кругле, мов куля, тіло містера Пітча ледве вміщалося в кузові величезного автомобіля. Міс Люкс височіла над усіма. Зате Лоренцо, який втратив усю свою пишність, зовсім не було видно. Він став такий малий, що голова його не піднімалася над кузовом відкритого автомобіля. В одному автомобілі їхало страшне чудовисько — молодий актор, який подавав надії, з ознаками акромегалії.

Нових пацієнтів швидко розмістили в котеджах лікарні.

Як і скрізь, містер Пітч був перший на прийомі Цорна.

Цорн повідомив містерові Пітчу дуже цікаву новину. Напередодні злополучного вечора хтось украв з його лабораторії банки, в яких зберігалися препарати з різних залоз. Тепер містер Пітч не сумнівався в тому, що всі їх нещастя — діло рук Престо, який, мабуть, хотів своєрідним способом відомстити всім тим, хто легковажно відвернувся од нього.

— Але є надія на вилікування? — запитав містер Пітч.

— Повна, — впевнено відповів Цорн. — Досить подіяти на ваш придаток мозку, і ви швидко почнете зменшуватись у вазі.

І Цорн, виявилося, мав рацію. За три тижні Пітч втратив третину своєї ваги, причому Цорн сказав, що «до жиру ми ще не добрались, а спустили тільки воду».

Взагалі з містером Пітчем було найменше клопоту.

Хвороба його легко піддавалася лікуванню. Складнішою була хвороба Лоренцо і Гедди Люкс. Лоренцо став дуже маленький, — коли він стояв рядом з Геддою Люкс, то можна було подумати, що то її син.

— Ви не соромтесь, бувають люди і вищі на зріст, — сказав Цорн Гедді Люкс. — Найвищий зріст, достовірно відомий науці, двісті п’ятдесят п’ять сантиметрів. Щоправда, російський велетень Махнов, кажуть, був Ще вищий і досягав двохсот вісімдесяти п’яти сантиметрів.

— Я буду щаслива тоді, коли мені повернуть мій зріст.

— Добре, постараємось повернути ваш колишній зріст, — заспокоїв її Цорн.

Найбільше клопоту Цорну завдавав Лоренцо Марр. Він зовсім занепав духом, плакав, капризував, мов дитина, умовляв, вимагав, загрожував самогубством. Цорн доклав багато зусиль, щоб утішити його.

Всі інші хворі з кіностудії спокійно чекали своєї долі. Більшість із них не могли лікуватись у Цорна за свій рахунок, і вони раділи з того, що Пітч узяв витрати на себе, заявивши, проте: «потім поквитаємось». Пітч не міг допустити, щоб і другий незакінчений фільм довелося викинути.

Схудлий уже містер Пітч умовляв Лоренцо і Люкс лишитися такими, якими їх зробили «отрути», влиті Престо у вино.

— Ви робитимете фурор не менший, ніж робив колишній Престо. — Пітч обіцяв їм мільйони, і Лоренцо вже почав вагатись. Але, глянувши на Люкс, відмовився од привабливої пропозиції.

Лікування тривало, і всі почали потроху набирати свого колишнього вигляду. Гедда Люкс ставала меншою, малюк Лоренцо помітно підростав, а Пітч був уже майже такий, як завжди. Всі говорили про близький від’їзд.

За кілька днів до їх виписки у лікарню прибули нові хворі: суддя, прокурор і губернатор. Але в якому вигляді! Прокурор став малюком, на зразок Лоренцо, суддя розтовстів, як містер Пітч, а губернатор виглядав справжнім негром. А бути негром в Америці зовсім не весело, особливо губернаторові. Він зазнав безліч неприємностей, перш ніж добрався до Цорна.

Губернаторові довелось ознайомитися з усіма принадами джім-кроуїзму.[14]

Обурені зухвальством «негра», пасажири мало не викинули губернатора у вікно, коли він прийшов у вагон-ресторан. На вокзалі теж відбулося ряд сутичок. У ці гіркі хвилини у губернатора навіть почали виникати незвичайні для нього думки про те, що американські закони щодо негрів, можливо, і не зовсім справедливі та гуманні і що їх, можливо, слід було б відмінити.

Він страшенно боявся, щоб йому бува не лишитися негром на все життя. Він не відпускав од себе двох відданих слуг, на очах яких поступово перетворювався в негра, і в усіх сутичках та непорозуміннях вони свідчили, що губернатор — не негр.

Справді, Престо зробив велику неприємність губернаторові, примусивши його побути в шкурі негра. Губернатор кілька разів на день приймав гарячі ванни, намилювався, несамовито тер себе мочалкою, але шкіра його не білішала. Запрошений лікар визначив, що шкіра губернатора не пофарбована зверху, а має темне пігментне забарвлення, так само як у негрів.

Містер Пітч, вислухавши сумні історії нових хворих, заявив, що вони, мабуть, теж стали жертвою помсти Престо.

— Але як він міг це зробити? — дивувався губернатор.

— Престо міг підкупити слуг, і вони домішали порошки в питво, — висловив припущення Цорн. — Це все робота гіпофіза — придатка мозку. Гіпофіз виділяє особливу речовину, яка має цікаву властивість. Мізерна кількість цієї речовини, вприснутої в кров, викликає розширення клітин, які містять у собі барвник. Вчені вже кілька років тому робили такий дослід: вприскували цю речовину в кров світлошкірій жабі, і шкіра жаби дуже швидко темнішала. Жаба ставала негром.

Губернатор скривився, йому не сподобалось порівняння. Ці вчені здатні поставити на одну дошку губернатора і якусь там світлошкіру жабу!

— Гіпофіз впливає і на колір шкіри людини, — розповідав Цорн. — Ви, мабуть, знаєте, що у вагітних жінок часто з’являються плями на обличчі. Поява цих плям зв’язана з циркулюванням у крові гормона задньої частини гіпофіза, який викликає це темне забарвлення.

Що далі, то гірше! Тепер його порівнюють з, вагітною жінкою! І щоб припинити ці неприємні наукові пояснення, губернатор запитав:

— А лікування?

— Вплив на той же гіпофіз.

— Так впливайте ж на нього! — вигукнув губернатор так палко, немовби гіпофіз був його смертельним ворогом.

— Я все-таки не розумію мети, яку ставив собі Престо, — пропищав прокурор. Він сидів у кріслі й задумливо дивився на свої короткі ноги, які не досягали підлоги. — Невже тільки помста?

— А що ж іще може бути? — спитав губернатор.

Усі замовкли.

Містер Пітч, який був розумніший, висловив припущення:

— А чи не має це зв’язку з вашою законодавчою пропозицією в конгрес і з вашим публічним виступом, в якому засуджувалася зміна зовнішності дорослими людьми?

• Предыдущая
• 50/112
• Следующая