Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 25

• Предыдущая
• 25/112
• Следующая

Я глянув на гірську долину і не впізнав її. Від лісу не залишилося й сліду. Дерева були вирвані з коренем і занесені невідомо куди. Гірські шпилі і навіть цілі вершини були зірвані. Прямо переді мною між горами відкрилася нова долина, за якою видно було безкраю снігову пустелю… Там ще вирував вітер, але навколо нас було досить тихо.

Я спробував сісти. Все моє тіло боліло і нило — набагато сильніше, ніж того дня, коли мене втягнув вентилятор. Я ще раз подивився на Бейлі. Рот його був напіввідкритий, очі оскліли. Він був мертвий. Тим краще!.. Він сам приготував собі смерть.

Я нахилився до Нори і почав приводити її до пам’яті. Вона була неушкоджена, але знепритомніла. Мені довелося чимало поморочитися з нею. Штучне дихання не повертало її до життя. Я вже зовсім втратив надію на щасливий кінець, коли згадав про спосіб відновлювати биття серця частим постукуванням кулака в ділянці серця. Це допомогло. Пульс підсилився, і Нора, нарешті, розплющила очі.

— Як ви себе почуваєте? — запитав я.

— Дякую вам, нічого. Де містер Бейлі?

— Убитий, — відповів я, не приховуючи своєї радості.

Та в цю мить я почув позад себе хрип. Слідом за цим Бейлі глухо промовив:

— Хай йому чорт!.. Я, здається, перестарався.

Він почав совати руками по підлозі.

— Я не можу підвести голову, — глухо сказав він. — Допоможіть мені.

Я підповз до Бейлі і посадив його, притуливши до стіни. Голова його похилилася набік.

— Тиск п’ятдесят тисяч атмосфер… Головна хвиля мала йти в бік нагріву… Нагрівник було поставлено на захід… А тимчасом така контузія… — бурмотів Бейлі, аналізуючи свою помилку. Потім він застогнав і заплющив очі.

Одна думка раптом блискавкою промайнула в моїй голові. Містер Бейлі був у моїх руках! Якщо я його… Ніхто не узнає!.. Я підняв великий уламок каменя і вже заніс над головою Бейлі. Нора раптом схопила мою руку і відхилила вбік.

— Як вам не соромно… вбивати поранену, хвору, беззахисну людину? — шепотіла вона.

Я зніяковів. Камінь випав з моєї руки.

— Але хіба ви самі…

— Га? Що?.. Чого ви там шепочетесь? — запитав містер Бейлі, трохи розплющивши праве око.

— Вас треба віднести в кімнату, я зараз покличу людей, — сказала Нора, розтираючи свої щоки, побілілі від холоду. — Містер Клименко, покличте кого-небудь на допомогу.

Я вагався. Але в цей час крізь розламані двері проліз Уільям. Одежа його була порвана, обличчя в синцях і саднах. Видно, йому теж дісталося від вибуху. Слідом за ним прийшли два служники. Вони підняли Бейлі на руки і, насилу просунувши його тіло в розламані двері, понесли.

Нора дивилася на руїни.

— Який жах! — сказала вона.

— Ви скоро розкаєтесь у своєму милосерді…

— Можливо, але інакше я не могла, — відповіла дівчина. — Це було сильніше за мене.

Норі довелося ходити коло пораненого Бейлі. Стан його був досить серйозний, його мучив головний біль. Час від часу він марив. Перші ночі Нора не відходила од нього.

— Ну як? — під час кожної зустрічі запитував я Нору з таємною надією, що Бейлі не виживе.

— Усе без змін, — відповідала Нора і, бачачи моє розчарування, ніяково говорила: — Ви, мабуть, докоряєте мені за легкодухість, але це сильніше за мене, я вже говорила вам. Я не можу…

— А який у нього настрій?

— Сьогодні вранці містер Бейлі опритомнів і сказав: «Я набив собі велику ґулю, але в моїх ворогів ґуля буде, мабуть, ще більша».

Бейлі мав рацію. «Показовий вибух» учинив величезні спустошення. На тисячі кілометрів на захід, куди була спрямована головна сила вибуху, країна являла сумне видовище. Немов гігантська бритва пройшлася по земній кулі, збривши геть-чисто вікові ліси, селища, міста. Річки вийшли з берегів, і поводі докінчували розпочате бурею. Хто не загинув од вітру, той знайшов смерть у хвилях. Трупи людей і тварин валялися скрізь, цілі будинки заносило на вершину гір або в озера, іноді за сотні кілометрів.

Смуга між шістдесятим і сімдесятим градусами північної широти постраждала найбільше. На щастя, для найгустіше заселених місць Європейської частини СРСР і Західної Європи вогнище повітряного вибуху було далеко. Уральський гірський хребет також до деякої міри затримав ураган. Уфа, Свердловськ, Перм та інші міста, що розташовані недалеко від Уральського хребта, постраждали менше, ніж Поволжя; на Уралі вітер зробив немов величезний стрибок і обрушився всією силою на Самару, Нижній Новгород, Вологду і далі — Москву, Ригу, Варшаву. Польща, Німеччина, північ Франції і Англія мали такий вигляд, неначе тут стався величезної сили землетрус. Далі вихор пронісся над Атлантичним океаном, потопивши там дуже багато суден, перекинувся на східні береги Північної Америки і, учинивши в Канаді і Сполучених Штатах величезні руйнування, помчав через Тихий океан до берегів Японії, обігнувши таким чином усю земну кулю.

Пролетівши пустелями Азії, вітер зробив повне коло! Однієї бурхливої ночі наша гора тряслася, як у пропасниці, під натиском східного вітру. Так, дедалі більше уповільнюючи свій рух, вихор чотири рази обійшов навколо земної кулі, його періодичні пориви відчувалися ще довго.

Урок був даний добрий! Весь світ здригнувся від жаху.

Казка про злочин більшовиків, що готувалися задушити світ, розвіялася. Ім’я Бейлі було у всіх на устах, після того як він сам дав радіотелеграму «Всім! Всім! Всім!», що закликала визнати його владу і скласти зброю. Найбільш потерпілі держави охопила паніка. Преса вимагала перемир’я, пропонуючи одразу ж розпочати з містером Бейлі переговори про угоду.

І тільки Радянський Союз оголосив, що не складе зброї доти, поки ворог не буде переможений. Це рішення викликало вибух обурення в пресі Німеччини, Англії, Франції і Сполучених Штатів. Якщо СРСР опинається, то європейські держави і Америка можуть укласти мир з містером Бейлі і через голову СРСР. А якщо СРСР чинитиме опір цьому, то «проти нього озброїться весь світ».

І справді, незабаром від імені урядів Німеччини, Франції, Англії і Сполучених Штатів Америки містеру Бейлі надійшла радіотелеграма, яка пропонувала йому викласти умови миру.

Бейлі не примусив себе довго чекати. Він ультимативно виставив три пункти:

1. Встановлення скрізь диктатури крупного капіталу.

2. Фізичне знищення комуністів.

3. Монополія продажу повітря лишається за містером Бейлі, як гарантія, що забезпечує непорушність встановлюваної ним політичної системи.

Нарешті; Бейлі відкрив своє справжнє обличчя. Я й досі маю сумнів щодо його «зовнішторгу» з Марсом. Але «земна» його мета стала мені цілком зрозумілою, коли я довідався про ультиматум. Бейлі переслідував соціально-політичні завдання: він хотів навічно закабалити робітничий клас, надаючи йому можливість працювати за право дихати, «дихати» в буквальному розумінні цього слова!

Буржуазні уряди визнали умови містера Бейлі більш ніж сприйнятними для себе. Але серед робітничих мас цей ультиматум викликав гострий протест. Проте з робітниками капіталісти сподівалися швидко розправитися. «Хто проти нас, той лишиться без повітря», лаконічно відповідали захисники угоди з Бейлі.

Світ стояв перед новим найжахливішим кровопролиттям. А втім, реакційна преса (вже через два дні після ультиматуму) цинічно заявляла, що цього разу революція, якщо робітники захочуть підняти її, буде «абсолютно безкровною», натякаючи на те, що класовий ворог буде просто удушений.

Я повідомив про ці новини Нору. Вона вислухала їх мовчки, тільки губи її здригнулися.

— Так далі тривати не може, — сказала вона, помовчавши. — Я повинна сьогодні ж переговорити з батьком. Приходьте опівночі на нашу площадку. Я розповім вам усе, про що довідаюсь від нього.

Увечері до мене зайшов містер Люк. Він був надзвичайно похмурий. Всупереч звичаєві, він не запропонував мені грати в шахи. Похмуро ходячи туди-сюди по кімнаті, він час від часу викрикував найкрутіші прокльони.

• Предыдущая
• 25/112
• Следующая