Можливість відповіді - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 23

• Предыдущая
• 23/70
• Следующая

Може, йому здалося? Але диктор повторив:

— Замість Володимира Бредька на бігову доріжку вийде неодноразовий чемпіон Європи Всеволод Левицький.

Збіг імені, прізвища і почесного звання?..

В напружених очах легенько запекло, і Дрю Карлсон зусиллям волі розслабив очні м’язи. Треба взяти себе в руки — хвилювання перед стартом поганий помічник.

На доріжці з’явився високий стрункий чоловік. Він зупинився неподалік. Дрю уважно дивився на нього.

Так, він усе такий же, як і два роки тому в Римі. Смагляве обличчя з легким рум’янцем, опуклі неширокі груди здіймаються в такт диханню. А повинен бути зовсім іншим….

“Спокійно!” — наказав собі Дрю, намагаючись зупинити бентежні думки. Це йому вдалося лише на кілька секунд. А потім знайомим рухом російський стайєр підняв руку до лоба, і у Дрю в голові наче побігла кінострічка. Швидко-швидко помчали кадри-спогади…

…Рим. Стайєрові Левицькому вручають золоту медаль, і Дрю, який зайняв восьме місце, з погано прихованою заздрістю спостерігає за ним, запам’ятовуючи кожен рух.

…Їдкий гарячий дим вповзає в очі, в рот, в ніздрі. Коли вогонь дійде до корми, спалахне нафта.

— У першому відсіку незастрахований вантаж! — пронизливо кричить капітан. — П’ять тисяч доларів премії тому, хто врятує його!

Матроси чимдуж кидаються до першого відсіку. Гейнц збиває з ніг Дрю, проривається першим. Дрю піднімається й біжить слідом за ним. П’ять тисяч — можна буде побратися з Луїзою.

Гейнц тягне величезного ящика. Що в ньому — ніхто не знає, окрім капітана. Та й навіщо їм знати? Головне — п’ять тисяч!

Дрю береться за другий ящик, його пробують відштовхнути, але йому допомагають вогонь і дим. Супротивники не витримують, поспіхом видираються на палубу. Дрю теж доводиться скрутно. Рятує спортивний гарт. Він витягає ящик на палубу, але до човнів ще далеко.

Вискочивши з рубки, радист кричить на всю горлянку:

— Тримайся, хлопці! Російські китобої йдуть на допомогу!

Вогонь і дим, червоне й чорне поступово витісняють усі інші кольори.

Три шлюпки причалюють до судна, і на палубі з’являються російські матроси.

— П’ять тисяч доларів тому, хто врятує вантаж! — кричить до них капітан.

Вони ніби й не чують. Кидаються до матросів. У цей час з лівого борту лунає перший вибух. Стовп вогню, рівний, як свічка, здіймається в небо, потім розростається в темно-червону хмару.

— Нафта! — лунає зойк.

Нічим дихати. Дрю двома руками роздирає комір і падає на палубу. Його хтось підхоплює. Дрю розплющує очі.

“Всеволод Левицький!” — підказує пам’ять.

Російський чемпіон тягне його крізь вогонь.

Потім Дрю бачить палаючий уламок щогли і непритомніє…

На другий день, прийшовши до пам’яті в приморській клініці, він дізнається, що відбувся порівняно легко: опік другого ступеня і перелом руки. В його рятівника справи безнадійні. Левицького придавило уламком щогли, розтрощило ребра. Довелося видалити праву легеню і частину лівої. Обгорілі пальці на руці — це вже дрібниця. Лікар сказав:

— Навряд чи виживе…

Перед випискою з клініки Дрю вдалося пробратися в палату до росіянина. Він побачив обличчя, наче виліплене з жовтої і синьої глини. На простирадлі безвільно лежала широка рука.

Спілі апельсини висипалися з кулька на підлогу і покотилися в різні боки…

Щоб повністю відновити здоров’я і сили, Дрю потрібно було чимало грошей. І тут зустрівся цей незвичайний тренер — доктор Лунквіст зі своєю експериментальною програмою.

— Я б узявся тренувати вас, — запропонував він. — Якщо пощастить, добре заробите.

— Та ви ж лікар, а не тренер, — заперечив Дрю.

— Я спортивний лікар. І потім, це не ваша справа. Згодні перейти в моє розпорядження на кілька місяців? Я вам заплачу. Ось контракт, гляньте-но!

Нічого не скажеш, контракт був складений так, що Дрю, по суті, ставав власністю тренера. Зате й грошей було чимало.

Моряк згадав довгі черги безробітних, кивнув головою: згоден.

Лунквіст привів Дрю в свою лабораторію. Вся вона розмістилася в двох невеличких кімнатах. Майже половину першої займав операційний стіл з рухомою дошкою, до якого тягнулися дроти.

Не кажучи жодного слова, Лунквіст підійшов до віварія, узяв звідти черепаху й поклав її на стіл. Потім натиснув кнопку.

Минуло кілька секунд, і раптом черепаха напрочуд швидко застрибала по столу, описуючи кола.

Лунквіст подивився на моряка. Той стояв мовчки, з байдужим обличчям, думаючи: “Циркові фокуси”.

— Отже, будете моїм піддослідним кроликом, — пожартував Лунквіст.

Дрю насупився, і тренер додав:

— Кроликом, який повинен стати гепардом.

З другої кімнати вибігла білява худорлява жінка років тридцяти. У неї були гострі дитячі плечі, тонка шия і великі довірливі очі.

— Знайомтеся, — мовив Лунквіст. — Це моя дружина й помічниця Люсі, а це — морський кролик, якого звати Дрю.

Моряку не дуже сподобався такий “титул”, але він не заперечив. На мить затримав у своїй руці тоненьку холодну долоню Люсі.

Тренування почалися через кілька днів. Лунквіст і Люсі допомогли Дрю вмоститися на обертовому столі. До його рук, ніг, плечей підвели дроти з присосками. Лунквіст пильно глянув на моряка і сказав:

— Тебе не повинна пригнічувати думка, що ти служиш піддослідним кроликом, мій хлопчику. Кролики, морські свинки, собаки принесли людству значно більшу користь, ніж деякі люди, що марно розтринькують життя. Зрештою, всі ми — лише піддослідні кролики, і мета того, хто робить над нами експерименти, нам невідома. Отож ти ще в кращому становищі, Дрю. Свідомість цього хай ніколи не залишає тебе.

Моряк кивав головою. Що й казати — Лунквіст уміє м’яко стелити.

Тренер подав знак Люсі, і вона ввімкнула рубильник. Дрю відчув, як десятки голок почали обережно поколювати його в тих місцях, куди підходили дроти. Було не боляче, але трохи дратувало. Лунквіст запитував моряка про самопочуття і поволі крутив ручку настроювання. Уколи більше не відчувалися, приємна млість розливалася по тілу. Він став ніби поринати у сон. Та ось стан різко змінився. Дихати стало важко, на чолі виступили краплини поту. Дрю трохи підвівся, стримуючи стогін.

Лунквіст щось перемкнув на щитку, і Дрю відчув полегкість. Він бачив над собою холодні вивчаючі очі. Лунквіст сказав:

— Тобі зараз важко. Але не думай, що я варвар, кат чи садист. Для моїх дослідів не можна використати собак і мавп, тому що стимулятори, з якими я експериментую, близькі до сигналів мозку, і шифр сигналів людського мозку відрізняється від мавпячого і собачого. І мені дуже шкода, що доводиться використовувати тебе, а не мавпу.

— До того ж мавпа й коштувала б дешевше, — погодився Дрю.

Лунквіст ледь помітно всміхнувся, мовив:

— На сьогодні досліди закінчено. Можеш іти.

Люсі допомогла Дрю встати зі столу.

— Зіпріться на моє плече.

Йому стало смішно — на її плече. Жінка-дитина розчулила його своєю довірливістю.

Закриваючи двері, він почув приглушений голос Лунквіста:

— Тепер твоя черга, Люсі.

Дрю здалося, що йому обпекло серце. Він повернувся до свого тренера й до Люсі, яка вже йшла до столу.

— Слухайте ви, кат, — з погрозою сказав він Лунквісту, — зі мною робіть що завгодно, але її не чіпайте. Інакше…

Обличчя маленької жінки змінилося. Між бровами через увесь невисокий лоб пролягла зморшка.

— Це не ваша справа, Дрю, — рішуче вимовила вона. — Йдіть собі!

Йдучи до готелю, Дрю думав про те, що ось і власну дружину Лунквіст піддає такій небезпеці. Заради чого? Можливо, задля слави? Хто ж він такий, цей тренер-лікар — фанатик, маніяк?

Уночі йому наснилася Люсі…

До лабораторії Дрю прийшов завчасно. Двері виявилися незачиненими. У Дрю з’явилося лихе передчуття. Він тихо пройшов по коридору, злегка відчинив двері в кімнату.

Те, що він побачив, було несподіваним і примусило його застигнути на місці.

• Предыдущая
• 23/70
• Следующая