Можливість відповіді - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/70
• Следующая

Жені Іванихіну дванадцять років. У нього білясті брови і трішки розкосі темні очі, через що його прозвали Зайцем. Губи в нього повні, яскраві, бантиком, у синю або чорну цятку, бо він часто гризе олівець, ручку і взагалі все, що потрапляє до рук.

Крім тата й мами, в Жені є ще сестра і брат-восьмикласник. Вітя, типовий акселерат, зріст—метр вісімдесят п’ять, широченні плечі, кандидат у майстри спорту з боксу. Женина сестра Люся теж акселератка: вища за маму на півтори голови. Вона баскетболістка, юна скрипачка і (ой, цей тато!) піжонка. Цього року Люся закінчує середню школу і якщо потрапить до інституту, то лише завдяки татовим друзям та баскетболу: тато знайде такий вуз, де збирається сильна команда баскетболісток. Люся носить модні штани з блискавками і чоловічі светри. У неї залізний характер і стільки залицяльників, що на 8 Березня Женя задихається від запаху мімози.

У сім’ї найбільше люблять і жаліють Зайця, але не тому, що він молодший. Тяжка недуга прикувала його до постелі з семи років. Травма хребта, а в результаті — параліч. Спочатку мали надію вилікувати, та з часом надія стала пригасати.

Женю вивозять на вулицю у спеціальній колясці. Він не любить ці прогулянки, насторожено помічає жалісливі погляди перехожих, його вікном у світ став кольоровий телевізор і розповіді решти членів сім’ї, які він жадібно слухає, добре запам’ятовуючи найменші подробиці.

Важко тепер пригадати, коли в Зайця вперше прорізався дар. Можливо, це сталося того дня й години, коли Віктор по безплідних муках шпурнув зошит із алгебри і його очі підозріло заблищали.

— Добре, допоможу, давай задачник, — запропонував Заєць, — а то ще рюмсати почнеш…

Вітя, відвертаючи обличчя, простягнув задачник і одразу ж почув:

— Записуй рішення.

Відтоді, як Женя подивився на задачу і сказав записувати рішення, промайнули частки секунди. Якби хтось їх підрахував, то з подивом зауважив би: на розв’язання Зайцю знадобилося менше часу, ніж електронній обчислювальній машині.

Вітя, як людина діловита, негайно зробив практичні висновки. Він присвоїв братові звання “професора математики” і таким чином раз і назавжди розподілив обов’язки: кому задачки розв’язувати, а кому битися на рингу, засмагати на пляжі, ходити в кіно і займатися іншими цікавими справами.

Незабаром про незвичайні математичні успіхи кандидата в майстри спорту заговорила вся школа. Це дуже ускладнило життя кандидатові, йому довелося розвивати спритність і здатність викручуватися, щоб брати участь у заочних математичних олімпіадах і ухилятися від очних. Коли ж йому стало зовсім скрутно, довелося втаємничити сестру. Люся дуже зраділа тому, про що дізналась, у неї були свої порахунки з синусами та косинусами.

Мама, довідавшися про Женин дар, заойкала, заплакала і стала нетерпляче ждати чоловікового приходу з роботи. Та глава сім’ї прийшов насуплений, як чорна хмара. Він працював виконробом на будівництві мосту через Дніпро, і в цей день упала частина опори. Із самого початку на будівництві справи були кепські. В ході робіт проект перероблявся понад десять разів. Потім виявилися неякісними залізобетонні плити. Простоювала то одна бригада, то друга, про прогресивку давно забули. А тепер і зовсім комісії замучать…

Женин батько сидів, поклавши важкі руки на коліна, і розповідав про сьогоднішній випадок, а мати ніяк не могла вибрати момент, щоб повідомити про Женю. І раптом Заєць мовив:

— Це все дрібниці, тату. Біда в тому, що весь проект ваш неправильний.

— Що таке? — скипів старший Іванихін. — Та ти звідки це взяв? Од матері наслухався? Чи слова Павла Никифоровича запам’ятав? Так він же тоді зопалу…

— Ні, тату. Просто коли ви сперечались, я подумав, що в цьому місці річки треба інший міст будувати. Ось такий, дивись…

Женя дістав з альбома аркуш паперу, складений навпіл, розгорнув і простягнув батькові.

Той утупився в ескіз проекту, на стовпчики цифр і формул.

— А розрахунки чиї?

— Мої. Вчора півдня на них витратив, — відповів Заєць.

Батько замотав головою, наче ґедзів одганяючи, і пішов до телефону.

— Павле, можеш негайно прийти? — мовив він у трубку. — І Гелія Антоновича приведи. Тут, брате, такі чудеса…

Жениного батька знали як людину серйозну, трохи педантичну, не схильну до безвідповідальних жартів і розиграшів, та й до першого квітня було ще далеченько. Отож не минуло й години, як з’явились обидва: невисокий, кремезний, із кругленьким черевцем Павло Никифорович і стрункий, по-спортивному підтягнутий конструктор Гелій Антонович.

Вони по черзі роздивлялися ескіз креслення, затим Гелій Антонович загадково гмукнув і заходився перевіряти розрахунки, а Павло Никифорович і Женин батько, піднімаючись навшпиньки, заглядали йому через плече.

Гмукання Гелія Антоновича ставало дедалі загадковішим у міру того, як виростав стовпчик цифр, час від часу він зиркав на Зайця, а під кінець перевірки дивився більше на нього, ніж на цифри. Нарешті Гелій Антонович промовив, звертаючись, мабуть, до Жениного батька, але дивлячись, мов заворожений, на Женю:

— Ще стародавні говорили: “Неймовірно, але факт”. У тебе, Іванихін, незвичайний син. А що як він і насправді вундер?

Женин батько потягнув конструктора за рукав, щось швидко зашепотів на вухо, і вся трійця вийшла до іншої кімнати. За ними квапливо попрямувала Женина мама.

Заєць посміхався їм услід і думав: “Бояться, як би не зіпсувати мене… Дорослі діти… Що з них візьмеш?..”

Невдовзі Заєць створив ще одне диво — допоміг мамі та її співробітницям одержати новий вид пластмаси. Чутки про вундеркінда поширилися по місту, і Женя більше не знав спокою. До нього потяглися довжелезні черги педагогів і психологів, лікарів різних спеціальностей, просто цікавих. Усі вони хотіли обстежити хлопчика, перевірити свої припущення, знайти підтвердження своїх гіпотез або спростувати чужі. Спеціалісти замучили порадами Жениних батьків, викликали ревнощі у Віктора і гордість у сестри, котра думала, що коли її брат — геній, то геніальна й вона…

Фахівці губилися в здогадах. Адже хлопчик проявив дивовижні здібності не в якійсь одній галузі, наприклад у музиці чи математиці. Незбагненним чином він виявився буквально нашпигований знаннями з усіх розділів хімії і фізики, астрономії і літакобудування, космонавтики та криміналістики. Це він пояснив астрономам закономірності у випромінюванні пульсарів.

Психологи влаштовували симпозіуми, щоб обговорити особливості його мислення, прославлені медики сперечалися про специфіку його нервової системи. Вони все більше схилялися до гіпотези, що вся справа в мутації — одній із мільйонів можливих, яка спричинилася до неповторної будови його пам’яті. Так виник феномен Іванихіна.

У пошуки розгадки включився і поклонник Жениної сестри, студент мехмату. Він довго розмовляв із Зайцем на астрономічні теми, доки не з’ясував, яку ділянку зоряного неба Женя знає найкраще.

— Слухай, друже, — сказав він Зайцю. — У мене до тебе прохання. Виконаєш?

— Добре, — скрушно зітхнув Женя, що звик до прохань. — Рівняння чи задача?

— Ні те, ні інше. Дрібничка. Я називатиму сузір’я і зірки, а ти скажеш, яка з назв більше тобі до вподоби.

— Сузір’я взагалі мають красиві назви, — зауважив Заєць.

— Але одна з них тобі сподобається особливо, — впевнено правив своє студент, пильно вдивляючись у хлопчика. — Слухай. Візничий, Персей, Андромеда, Водолій, Телець, Оріон…

Женині губи змінили форму, розтягнулись в усмішці. Студент здригнувся, напружився, мов гончак, уздрівши дичину. Не відриваючи од Зайця примружених блискучих очей, він почав швидко перераховувати зірки, які входять у сузір’я Оріон:

— Бетельгайзе. Рігель. Беллатрікс…

Щось на мить невловимо змінилося в обличчі Зайця. Може, ледь розширилися його очі або ніздрі, а може, він трохи глибше зітхнув, але й це не пройшло повз увагу студента.

— Отже, подвійна зірка Беллатрікс… — замислено прошепотів він.

• Предыдущая
• 21/70
• Следующая