Претенденти на папаху - Чорногуз Олег - Страница 16
- Предыдущая
- 16/99
- Следующая
Хлівнюк так зморщився, що Ковбику аж страшно стало і він перевів погляд на Євграфа.
— А ви щось дуже блідий сьогодні, Сідалковський, — глянув на того поверх окулярів.
— Це вікове, Стратоне Стратоновичу. Воно минеться…
— Кубрячили, мабуть, а зараз, напевно, канудить? Чи цілу ніч займалися своєю улюбленою справою? — поцікавився Стратон Стратонович, переглядаючи останню пошту.
— Ні тим, ні другим. Проявляв негативи. — Сідалковський справді каліграфічно написав собі візитку, перефотографував її і цілу ніч друкував, глянцював, висушував й вирізав. Зате візитки вийшли на славу! — Фотосправа, ви ж знаєте, Стратоне Стратоновичу, то моє Друге хобі.
— А яке у вас перше, якщо не секрет? — Ковбик натис на кнопку, заховану під столом. Увійшла Зося. — Запросіть-но сюди усіх бухгалтерів. І Карла Івановича також. — Ковбик підвівся з-за столу, як завжди, для впевненості в собі підсмикнув штани і опустився назад у крісло. — То яке там у вас перше хобі?
— Каліграфія, Стратоне Стратоновичу, яка чекає свого застосування…
— Де ж це ви у вік електромашинок і лінотипів можете застосувати свою каліграфію? — Стратон Стратонович раптом згадав напис на стіні.— Хіба, може, в туалеті… То, Сідалковський, не ваша робота?
— Я до такого рівня не падаю! Як ви могли подумати про мене?! — обурився Євграф.
Ковбик його не слухав: поміж купою листів він помітив два незвичайних конверти. Стратон Стратонович квапливо розірвав один з них — там лежала повістка з військкомату. На другому, з білого дорогого паперу, красувався фіолетовий напис, зроблений друкарською машинкою: «Кобилятин-Турбінний. «Фіндіпош». Директорові Ковбику Стратону Стратоновичу». Трішечки нижче стояла зворотна адреса, видрукована латиною поліграфічним способом. Стратон Стратонович на мертвих мовах не дуже розумівся, а тому не любив їх. Не те що з патріотичних міркувань, а просто важко було їх читати… У конверті лежала білосніжна, схожа на гарну новорічну листівку, картка. З одного боку в ній було щось надруковане по-польськи (Ковбик здогадався по прізвищу — Осмоловський), з другого — українською мовою. То було запрошення на прийом, влаштований з нагоди приїзду відомого вченого-селекціонера Анджея Осмоловського.
— Ну, це по вашій лінії, Сідалковський, — добродушно посміхнувся Ковбик і передав Євграфу запрошення. — Ваш знайомий у Київ приїжджає. Здається, кілька років тому ви супроводжували його з Вапнярки до рідної столиці. Як ви на це? На баль підете? — Він так і сказав: «на баль». — Мабуть, і шляхетні панянки будуть. Панянки — це у вас яке за порядковим номером хобі? А прім один? Чи а прім два?
— Але запрошують вас, Стратоне Стратоновичу, — загорілися неприхованим вогником очі Сідалковського.
— Там просто стоїть «Вельмишановний товаришу». Коли я був у Парижі, то там писали конкретно: «Дорогий Стратоне Стратоновичу», — не кліпнувши оком, збрехав Ковбик. — А окрім того, у мене ось повістка з військкомату — і на те самісіньке число. Так що сходіть. Поляків ви давно любите.
— Не так поляків, як полячок, — уточнив Сідалковський.
— От-от! Дивись, ще й женитесь, чого доброго. У вас це швидко виходить. Може, ще й з донькою консула. А не буде її у нього, то ви й до дружини позалицяєтесь. Я вас бачу наскрізь. Тільки дивіться мені там, щоб без цих, як ви кажете… міжнародних ускладнень. Орденів у вас нема, медалей я теж щось не помічав. Так що беріть модну краватку, краще «метелик», — і гайда. Розкажете хоч, як там було. Бо більше нікого послати. Хіба що Ховрашкевича, але боюсь, що після перших двох чарок польської «Виборової» він їх усіх забалакає, ще й баль зірве.
— Спасибі, Стратоне Стратоновичу! — вклонився елегантно Сідалковський. — Я вам цього не забуду. Пляшка за мною!
— Ну-ну! — Ковбик удав, що гнівається, а сам не спускав очей з Хлівнюка. — Вип'єте зі своїми сопляшниками… — До кабінету саме заглянув Масік Панчішка. — Ось хоча б з Масіком.
— Так, — мило посміхнувся Масік. — Як ви скажете, Страт Стратич, — не знаючи, про що мова, одразу погодився Панчішка, — так воно й буде!
Потім несміливо, якось боком просунувся Кирило Гаврилович Кнюх — завідуючий спортивно-масовою роботою.
— Дозвольте, Стратоне Стратоновичу?
— А чого ж не дозволити, заходьте. Ми ж не які-небудь бюрократи. Де ж там решта?
Зайшов Іраклій Йосипович Понюхно, завідуючий анкетним відділом, за ним ускочив Октавіан Мамуня. Останнім, як завжди, прибув Михайло Танасович Ховрашкевич, за звичкою удаючи, що тільки екстрений виклик до шефа відірвав його від нагальної справи чи винаходу, на порозі якого він стояв.
Ковбик по-батьківськи суворо глянув на нього:
— Ну, Ховрашкевич просто не може не запізнитись…
Але цієї хвилини іще раз рипнули двері і до кабінету втиснулися, як батько з сином, у чорних чиновницьких нарукавниках по самі лікті Карло Іванович Бубон, незмінний головбух «Фіндіпошу», та його вірний соратник по дебету й кредиту, старший касир (хоч молодшого у «Фіндіпоші» не було) Адам Баронецький-Кухлик.
— Слухайте, — Ковбик несподівано подобрішав, хоч фіндіпошівці чекали від нього крутих висловів.
Він повертів у руках військкоматівську повістку і почав оглядати всіх так, як оглядає генерал полки перед перевіркою на бойову готовність.
— Повістку з військкомату отримав, — повагом сповістив він і замовк, ніби чекаючи особливої реакції на свою звістку.
Фіндіпошівці сиділи, як авгури. Ковбик підвівся, підсмикнув штани і пройшовся по їхніх рядах гіпнотизуючим поглядом. У декого нерви почали здавати: ніяково завовтузився на своєму місці Мамуня, скрипнув стілець під важким Понюхном. Першим не витримав того погляду Кнюх.
— Мабуть, генерала присвоять, — несподівано бовкнув він.
Стратон Стратонович, що йшов до протилежної від нього стіни, раптом загальмував і різко обернувся до Кирила Гавриловича. Той сидів білий, як конверт із крейдяного паперу.
«Насміхається чи думає всерйоз? — пронизав його спареним поглядом Ковбик. — Ніби говорить щиро. А може, просто з підлабузницьких міркувань, А втім, якщо Кнюх — майор запасу, то чому я, директор «Фіндіпошу», не можу бути генерал-майором?!»
— Навряд, — сідаючи назад у крісло, цілком серйозно відповів Стратон Стратонович. — Але чого в світі не буває. Буває, що й коза на козла стрибає.— Ковбик відкинувся на спинку крісла. — Їздив я одного разу з командуючим військового округу… — цю фразу фіндіпошівці вже чули, тільки Стратон Стратонович не уточнив, якого саме округу, — …на відкриття полювання. Убив я тоді двох зайців. Окрім мене, ні в кого трофеїв не було. Думаю, дай одного зайця віддам командуючому округом. Гадав, відмовиться. Коли ж ні. Узяв. А потім, як посідали ударити по стограмовичу, він і питає мене: «В каком званий состоите, Стратон Стратонович?» Підполковник, відповідаю, товаришу генерал. «Пора уже и на папаху переходить». Може, й справді не забув? Ну генерала навряд чи присвоять, а от полковника…
— А то ви так даремно думаєте, — підхопився з-під вішалки Ховрашкевич. — То я знаю такі випадки, коли лейтенантам генералів присвоювали. То я вам зараз розповім про цей епізод. Але перед тим, як…
— Нічого ви не розповісте, — перебив його Ковбик. — Я вас сюди не для епізодів покликав.
— А то ви даремно, Стратоне Стратоновичу, то дуже цікаво. Це мені розповідав сам генерал. Точніше, він лейтенант, але вже генерал. Я, правда, в армії не служив, але з генералами… Правда, не з такими високими чинами, як ви, Стратоне Стратоновичу, знайомий, але й у мене є… Власне, уже нема… Був! Точніше, він є, але виїхав за кордон…
— Жаль, що він вас із собою не забрав. Хоча б на сьогодні,— перебив його Ковбик.
— То ви даремно так, а ми особисто знайомі…
— У спину його бачили? Чи по чарці випивали?
— А то ви даремно так, даремно… Я б вам розповів про цей епізод. Можна сказати, навіть випадок…
- Предыдущая
- 16/99
- Следующая
