Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 42
- Предыдущая
- 42/79
- Следующая
Він плазом дістався на вершину пагорба, який височів за милю від форту. Звідти перед ним, мов на долоні, розкривалося внутрішнє розташування фортеці. За допомогою підзорної труби він зміг на власні очі переконатися в тому, що й передбачав: усю артилерію форту було спрямовано в бік моря.
Задоволений розвідкою, Блад повернувся до Маракайбо і виклав перед радою шести, куди входили Піт, Хагторп, Ібервіль, Волверстон, Дайк та Огл, свою пропозицію штурмувати форт з суші. Переправившись у темряві на острів, вони раптово нападуть на іспанців і спробують розгромити їх ще до того, як ті встигнуть перетягнути свої гармати для відбиття атаки.
Майже всі офіцери холодно поставилися до плану Блада, крім Волверстона, який за своїм темпераментом належав до людей, що полюбляють риск. Але Хагторп одразу ж виступив проти них обох:
— Занадто легковажно, Пітер, — суворо почав він, похитуючи головою. — Тільки подумай, хіба ми зможемо непомітно наблизитись до форту на таку відстань, щоб можна було кинутись в атаку? Іспанці встигнуть перетягти гармати. Але навіть і тоді, коли б нам пощастило непомітно підійти до форту, ми все одно не змогли б узяти з собою гармати і змушені були б покладатись на нашу легку зброю. Невже ти віриш, що три сотні сміливців зможуть успішно атакувати вдвоє сильнішого противника, який засів у кріпості?
Дайк, Огл, Ібервіль і навіть Піт, завжди такий відданий Бладу, підтримали Хагторпа. Уважно вислухавши заперечення, Блад спробував переконати їх:
— Я врахував усі можливості, зважив на риск і подумав над тим, як зменшити його.
І тут Блад раптом замовк. Якусь мить, насупившись, він зосереджено думав, та ось у його очах спалахнув вогник натхнення. Опустивши голову, він замислився, повторив кілька разів то «так», то «ні», після цього, сміливо глянувши на своїх офіцерів, вигукнув:
— Гаразд! Ви, мабуть, маєте рацію! Риск і справді занадто великий. Але у мене є кращий вихід. Ми тільки симулюємо атаку. Ось план, який я ставлю на ваш розсуд!
Говорив він швидко, чітко і переконливо. Обличчя його офіцерів поволі світлішали. І коли Блад скінчив, усі в один голос вигукнули, що в цьому їх порятунок.
— Так, але це необхідно довести на ділі,— зауважив капітан Блад.
Виступ було призначено на ранок наступного дня, оскільки все було готове і корсарів ніщо більше не затримувало.
Капітан Блад так вірив в успіх, що за його наказом звільнили всіх заложників і навіть негрів-рабів, яких кожен вважав законною здобиччю. Задля обережності звільнених замкнули поки що в соборі, а випустити їх мали ті з жителів, що першими повернуться в місто.
Навантаживши в трюми трьох кораблів захоплені цінності, корсари знялися з якоря і рушили до виходу в море. На буксирі в кожного з кораблів тягнулися по три піроги.
Побачивши осяяні сонцем вітрила піратських кораблів, що неухильно посувалися вперед, адмірал у захваті потирав довгі сухі руки і злорадно посміхався.
— Нарешті! — вигукнув він, звертаючись до групи офіцерів, що стояли позаду. — Сам бог веде їх у мої руки! Рано чи пізно, а саме так мало статися. Послухайте, панове, хіба ж це не винагорода за моє терпіння? Сьогодні, на ваших очах, скінчаться всі капості, яких завдавав підданим його католицької величності короля Іспанії цей мерзотник дон Педро Сангре, як він мені колись відрекомендувався.
Адмірал обернувся, віддав наказ, і форт враз перетворився на справжній вулик. Коло гармат вишикувалась обслуга, в руках у канонірів зажевріли запали. Однак піратська ескадра, ідучи на Паломас, стала чомусь помітно відхилятися на захід. Іспанці здивовано стежили за незрозумілим маневром піратських кораблів.
Десь за півтори милі від форту і за півмилі від берега, тобто там, де починалась мілина, що заважала підступити до Паломаса, всі чотири кораблі стали на якір: іспанцям їх було добре видно, але дістати туди не могла жодна з далекобійних гармат.
Адмірал переможно й зловтішно зареготав:
— Ага! Ці англійські собаки завагалися! Клянусь богом, є над чим' замислитись!
— Вони чекатимуть, поки смеркне, — зауважив племінник адмірала, тремтячи від збудження.
Дон Мігель глянув на нього і посміхнувся.
— А чи допоможе їм темрява у цій вузькій протоці під жерлами гармат? Будь певен, Естебан, сьогодні ми помстимося за твого батька.
Збуджений адмірал приклав підзорну трубу до очей. Зненацька він помітив, що піроги, які були на буксирі, підтягнуто чомусь до бортів. Важко було розгадати такий маневр. Якийсь час пірог не було видно за кораблями, та ось одна за одною, цього разу з озброєними піратами, вони знову з'явилися в полі зору, прямуючи просто до берега, туди, де темніли найгустіші зарості кущів. Адмірал не зводив з них очей, аж поки човни не зникли зовсім за густим листям.
Дон Мігель знову звернувся до офіцерів:
— Що це могло б означати, кат би його побрав?
Ніхто йому не відповів, кожен так само, як і він, нічого не розумів. За хвилину чи дві дон Естебан, який не відривав очей від моря, смикнув дядька за рукав і, показавши рукою, вигукнув:
— Он вони, он!
Там, куди він показував, і справді з'явилися піроги. Вони поверталися до кораблів. Проте зараз у них, крім веслярів, не було нікого. Озброєні корсари лишилися на березі. Човни підійшли до кораблів і ще раз відвезли на Паломас свіжу партію піратів.
Нарешті один з іспанських офіцерів висловив своє припущення:
— Вони збираються атакувати нас із суші, спробують штурмувати форт.
— Вірно, — посміхнувся адмірал. — Я вже догадався, що вони задумали. Коли бог хоче когось покарати, він спершу позбавляє його розуму.
— Можливо, нам почати вилазку? — захвилювався Естебан.
— Вилазку? У таких хащах? Це буде тільки їм на користь. Ні, ні, ми чекатимемо тут, нехай атакують. Як тільки вони нападуть, ми враз їх зітремо на порох.
Проте надвечір адмірал не мав уже тієї витримки і віри в перемогу. За цей час пірати шість разів доставляли на берег людей і, як він сам бачив у підзорну трубу, не менш дюжини гармат.
Дону Мігелю було вже не до глузувань. Повернувшись до своїх офіцерів, він роздратовано зауважив:
— Який бовдур доповідав мені, що корсарів не більше трьохсот? Вони вже висадили на берег щонайменше шістсот.
Його дивувала така велика кількість ворожих бійців, але яким би було здивування адмірала, коли б йому сказали, що на березі Паломаса немає жодного корсара, жодної гармати. Трюк удався. Дон Мігель не міг навіть догадатися, що човни возили одних і тих же пасажирів: їдучи на берег, вони сиділи й стояли, так щоб їх бачили всі, а, повертаючись до кораблів, лежали на дні човнів, і здалеку здавалося, що човни повертаються порожніми.
Наростаючий страх іспанської солдатні перед неминучою кривавою сутичкою почав передаватись і адміралові.
Іспанців лякала нічна атака з суші всіма силами піратів, бо до того ж у страшного Блада виявилося вдвічі більше людей, ніж вони сподівалися..
Смерком іспанці зробили те, на що саме й розраховував Блад, — вони перебудували свою оборону для відбиття так майстерно і тонко симульованої атаки. Спонукувані лайкою, а то й канчуками своїх офіцерів, стогнучи від натуги і обливаючись потом, солдати з панічною метушливістю перетягали найважчі гармати через усю територію форту в бік гаданого нападу з суші. Треба було встановити наново гармати і підготуватись до відбиття атаки, яка могла розпочатися з хвилини на хвилину з боку заростей.
Аж коли запала ніч, іспанці більш-менш підготувалися до зустрічі піратів. Чекаючи атаки, вони заклякли біля своїх гармат, смертельно налякані майбутньою навалою дияволів капітана Блада, про хоробрість та мужність яких складалися легенди на морях Мейну.
А поки вони чекали нападу, ескадра капітана Блада під захистом темряви, скориставшись з відпливу, тихо знялася з якоря. Промірюючи глибину, чотири неосвітлених кораблі рушили до виходу в море. Капітан наказав спустити всі паруси, залишивши тільки пофарбовані в чорний колір бушпритні, які забезпечували хід кораблям.
- Предыдущая
- 42/79
- Следующая
