Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 38

• Предыдущая
• 38/79
• Следующая

— А, чортовиння! Ти ще скалиш зуби, тварюко! Смієшся! Скажи мені краще, як ми виберемося звідси, якщо не приймемо умов іспанського адмірала?

З натовпу корсарів, що стояли внизу біля східців церкви, долинув схвальний гомін. Велетень Волверстон гнівно блиснув своїм єдиним оком і стиснув кулаки, неначе збираючись ударити француза, який підбурював людей до бунту. Але це не злякало Каузака. Підтримка матросів додавала йому завзяття.

— Може, ти думаєш, що цей ваш капітан Блад — бог і вміє творити чудеса, га? Та чи знаєш ти, що цей капітан Блад смішний з його пихою і його…

Каузак замовк. В цю мить із церкви, владно і не поспішаючи, виходив сам капітан Блад, а з ним молодий довгоногий француз Ібервіль. Він, незважаючи на молодість, уже встиг здобути славу морського вовка і завзятого корсара, ще до того, як втратив власний корабель, що й примусило його піти на службу до Блада.

Капітан «Арабелли», легко спираючись на довгу палицю з чорного дерева, поволі наближався до тих, що сперечалися. На голові в нього, затіняючи обличчя, красувався крислатий капелюх з плюмажем, і взагалі в його вигляді не було нічого піратського. Він скидався скоріше на франта з Пелл Молла[51] або з Аламеди,[52] — скоріше з Аламеди, бо його елегантний камзол з гаптованими золотом петельками був пошитий за останньою іспанською модою. Однак довга, бойова шпага, недбало відкинута назад, рука на ефесі і металевий блиск в очах дещо змінювали попереднє враження, виказуючи в ньому шукача пригод.

— То ви вважаєте, що я смішний, Каузак? — запитав він, зупиняючись перед бретонцем, який враз якось обм'як і принишк. — Тоді за кого ж я повинен вважати вас? — Він говорив тихо й стомлено. — Ви тут розпинаєтеся, що наша затримка поставила вас у небезпечне становище. Але хто ж тут винен? Ми згаяли цілий місяць на те, що можна було б зробити за тиждень, коли б не ваші помилки.

— О боже мій! Мене ще й звинувачують…

— Хіба хто інший, а не ви, посадив «Ла-фудр» на мілину посеред озера? Ви, через свою зарозумілість, відмовилися від лоцмана і навіть не користувалися лотом. А які наслідки? Ми змарнували три дорогоцінні дні на розвантаження вашого корабля. А за цей час населення Гібралтара не тільки довідалось про наше прибуття, але й встигло забратися геть. Ось чому ми змушені були гнатися за губернатором до цієї проклятої фортеці на острові, згаяти два тижні і втратити сотню матросів. У цьому і тільки в цьому причина нашої затримки! Поки ми тут возилися, підійшла іспанська ескадра, викликана з Ла— Гуайри кораблем берегової охорони. Якби ви не посадили на мілину «Ла-фудр», то в нас сьогодні було б не два, а три кораблі і Ми могли б ще й зараз пробитися до моря. І після всього ви ще наважились прийти сюди і докоряти нам за становище, яке склалося саме через вашу дурість.

Блад говорив стримано, і, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що його поведінкою не можна було не захоплюватись, враховуючи, що іспанською ескадрою, яка охороняла вихід з великого озера Маракайбо і тільки й чекала на появу корсарів, командував найлютіший ворог Блада — дон Мігель д'Еспіноса-і-Вальдес, адмірал Іспанії. Для шукання зустрічі з Блад ом у адмірала, крім обов'язків перед своєю батьківщиною, були й особисті мотиви, відомі вже читачам. З адміралом плавав його небіж Естебан, який поривався до помсти за батька сильніше, ніж сам адмірал.

Добре знаючи, що саме йому, а не Каузаку загрожує найбільша небезпека, капітан Блад все-таки умів зберегти спокій і висміяти ганебну поведінку боягуза Каузака.

— Думаю, що тепер вам ясно, чому ми опинилися в такому скрутному становищі,— не підвищуючи голосу, звернувся він до юрби корсарів, які підступили ближче, щоб послухати його.

— Навіщо нам розводитись про те, що було і чого не вернеш? — понуро, але вже без запалу пробурчав Каузак. До речі, Волверстон на ці слова тільки хихикнув. — Краще скажіть, що нам робити… — вів далі Каузак.

— Такого питання взагалі не існує,— обірвав його капітан Блад.

— Хіба? А по-моєму, існує,— не поступався Каузак. — Дон Мігель, іспанський адмірал, гарантує нам недоторканість і безпечний вихід в океан, якщо ми, вирушивши звідси негайно, не завдамо шкоди місту, відпустимо полонених і повернемо все, що взяли в Гібралтарі.

Капітан Блад спокійно посміхався: хто-хто, а він добре знає, чого варте слово дона Мігеля.

Замість нього, не приховуючи презирства до свого земляка, відповів Ібервіль:

— Це зайвий раз доводить, що, незважаючи на перевагу свого становища, іспанський адмірал все ж боїться нас.

— Бо він не знає, наскільки ми безсилі,— огризнувся Каузак. — Ми повинні будь-що прийняти його умови. У нас немає вибору. Така моя думка.

— Але не моя, — промовив капітан Блад. — Тому я й відхилив ці умови.

— Відхилив? — широке обличчя Каузака побагровіло, а невдоволений гамір серед тих, хто стояв позаду, підбадьорив француза. — Ви відмовились? Відмовились і не порадились зі мною?

— Ваша незгода нічого не змінила б. Нас більшість, бо Хагторп цілком підтримує мою думку. Проте, — вів, далі Блад, — якщо ви і ваші французькі прихильники хочете скористатися з пропозиції іспанця, ми не перешкоджатимемо. Пошліть одного з полонених повідомити про це адмірала. Будьте певні, що дон Мігель радо зустріне таку звістку.

На якусь мить Каузак обурено вирячився на Блада. Потім, стримавшись, серйозно запитав:

— То що ж, власне кажучи, ви відповіли адміралові?

Посмішка осяяла обличчя і очі капітана Блада, коли він сказав:

— Я відповів йому, що коли за двадцять чотири години ми не матимемо від нього гарантії на вільний вихід і не одержимо п'ятдесят тисяч песо викупу за Маракайбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру. Від такої зухвалості Каузаку відібрало мову. Але серед англійських піратів, що юрмилися на майдані, було чимало таких, яким припав до душі сміливий гумор спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворога — улюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся і вперто мовчав. З гіркою образою на серці пішов він звідси і не знаходив собі місця, аж поки наступний день не дав йому нагоди помститися. Таку можливість приніс посланець у листі від дона Мігеля. Іспанський адмірал урочисто клявся перед богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить при першій їхній спробі вийти в море. Якщо ж вони, — попереджав дон Мігель, — затримаються з відплиттям, то він — як тільки в його ескадру прибуде п'ятий корабель — «Санто-Ніньйо», який зараз поспішає на з'єднання з ним із Ла Гуайри, — сам увійде в озеро і захопить їх біля Маракайбо.

На цей раз капітан Блад сам не витримав і вибухнув гнівом:

— Відчепіться і дайте мені спокій, — різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову, почав суперечку. — Повідомте дона Мігеля, що ви пориваєте зі мною, і будьте певні, що він пропустить вас і ваших людей, сто чортів на нього! Беріть шлюп[53] і забирайтесь під три чорти!

Каузак, звичайно, так і зробив би, коли б його братія була одностайною у вирішенні цього питання. Однак у зажерливих підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити свою досить чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідси, а знаючи його винахідливість, вони допускали таку можливість, — то він забере і їх частку. Отакими невеселими були їх роздуми, і кінець кінцем, незважаючи на всі умовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на риск, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.

• Предыдущая
• 38/79
• Следующая