Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 26

• Предыдущая
• 26/79
• Следующая

— То Полярна зоря, бачиш? — сказав він.

— Хіба? Їй-богу, просто дивно, як її відрізняють від інших.

— Якщо Полярна зоря попереду і висить майже над правим бортом, то це значить, що ми йдемо курсом норд-норд-вест або просто норд-вест, бо я не певен, що ми знаходимося більше, ніж на десять градусів на захід.

— Ну то й що? — мляво здивувався капітан Блад.

— Ти ж казав мені, що, пройшовши між островами Тобаго і Гренада, ми рушили на захід від архіпелагу, взявши курс на Кюрасао. А якби ми йшли таким курсом, то Полярна зоря була б у нас на траверсі[35] — он там.

Якісь тривожні передчуття мов струмом пройняли Блада, і від його млявості не лишилося й сліду. Він хотів щось сказати, але в цей час промінь світла з дверей каюти на кормі розітнув темряву в них над головою. Двері зачинились, і незабаром почулися кроки по трапу. То йшов дон Дієго. Пальці капітана Блада вп'ялися в плече Джеремі, і, покликавши іспанця, він звернувся до нього англійською мовою, переходячи на неї завжди, коли при розмові з іспанцем був присутній хтось із його товаришів.

— Розв'яжіть, будь ласка, нашу невеличку суперечку, дон Дієго! — звернувся він жартівливо. — Ми з Пітом сперечаємося, яка з цих зірок є Полярна.

— Он як! — спокійно відповів іспанець. У тоні його звучала одверта зневага. — Ви начебто казали мені, що містер Піт — ваш штурман.

— За браком кращого, — засміявся капітан з добродушною іронією. — Я готовий закластися на сто песо, що Полярна зірка он та. — І він недбало вказав рукою на першу-ліпшу світлу цятку в небі.

Пізніше Блад признався Піту, що коли б дон Дієго згодився тоді з ним, то він негайно проткнув би його своєю шпагою. Але іспанець не приховував своєї зневаги до знань Блада.

— Ви програли, дон Педро. Та це й не дивно. Полярна зірка он де, — і він показав на неї.

— А ви певні в цьому?

— Дорогий мій дон Педро! — з тону іспанця було ясно, що його тішила така розмова. — Хіба ж можливо, щоб я помилився? Крім того, у нас є компас. Підійдіть до нактоуза[36] і подивіться, яким курсом ми йдемо.

Така абсолютна відвертість і спокійний тон людини, якій нічого приховувати, відразу розвіяли сумнів, що так несподівано закрався в душу капітана Блада. Проте не так легко було заспокоїти Піта.

— В такому разі, дон Дієго, чи не скажете нам, чому ми йдемо в Кюрасао цим курсом? — спитав він.

І знову дон Дієго не виказав ні найменшого збентеження.

— У вас є всі підстави запитати мене про це, — сказав він і зітхнув. — Я сподівався, що цього не помітять. Я був недбалим, злочинно недбалим. Нехтував спостереженнями. Зі мною це трапляється не вперше. Я занадто самовпевнений! Дуже покладаюсь на навігаційне числення шляху. І от сьогодні, витягши, нарешті, квадрант, я виявив, що ми ухилилися на півградуса на південь, так що Кюрасао зараз лежить майже на північ від нас. Саме це й викликало затримку. Але вранці ми будемо там.

Це докладне, щире пояснення, висловлене з такою готовністю та відвертістю, не залишило місця для будь-яких сумнівів щодо чесності дона Дієго. І коли дон Дієго пішов, капітан Блад зауважив Пітові, що взагалі безглуздо було брати його під сумнів. Яким би не було його минуле, він довів свою чесність, коли заявив, що краще помре, ніж прийме на себе зобов'язання, які могли б заплямувати його честь або честь його батьківщини.

Не знаючи Карібського моря і звичаїв тутешніх авантюристів, капітан Блад усе ще мав якісь ілюзії щодо них. Але світанок розвіяв їх раз і назавжди.

Вийшовши на палубу до схід сонця, Блад побачив попереду землю, як і обіцяв їм іспанець учора звечора. Приблизно миль за десять на обрії, розтягнувшись на схід і на захід, лежала довга берегова смуга, а просто перед ними врізувався в море великий мис. Вдивляючись у береги, Блад спохмурнів. Він ніколи не думав, що острів Кюрасао такий великий. І правді, те, що він бачив, скоріше скидалося на материк, аніж на острів.

Справа на борту, десь за три-чотири милі від них, він-помітив великий корабель; наскільки можна було судити з такої відстані, тоннажність його була такою ж, коли не більшою, як і тоннажність «Сінко Льягас». Поки Блад розглядав його, корабель змінив свій курс, розвернувся і в крутому бейдевінді пішов на зближення.

З десяток товаришів Блада вибігли на бак, нетерпляче вдивляючись у береги. З протилежного кінця корабля долинали їх галас та регіт.

— Оце і є та обіцяна земля, дон Педро! — промовив позад нього чийсь голос по-іспанськи.

Нотка прихованої радості в цьому голосі знову розбудила в Блада підозру і розігнала всякі сумніви щодо іспанця. Він так рвучко повернувся назустріч дону Дієго, що хитра посмішка ще не згасла на обличчі іспанця, коли очі капітана Блада зустрілися з його поглядом.

— Не розумію, чому ви радієте, побачивши цю землю, якщо взяти до уваги всі обставини? — сказав Блад.

— Чому? — іспанець потер руки, і Блад помітив, що вони тремтять. — Задоволення моряка.

— Або, точніше, зрадника? — спокійно запитав його Блад. І коли іспанець, змінившись на лиці, відступив перед ним, це тільки ствердило всі підозри Блада, і він, вказуючи рукою в напрямку далекого берега, суворо запитав: — Що це за земля? Невже у вас вистачить нахабства твердити, що це берег Кюрасао? — Він рвучко пішов на дона Дієго, і той крок за кроком почав відступати. — Сказати вам, що це за земля? Сказати?

Впевненість, з якою говорив Блад, приголомшила іспанця, і він мовчав. Тоді капітан Блад навмання, а може й не зовсім навмання, рискнув висловити своє припущення. Такі обриси берегів належать якщо не материкові,— а він знав, що це не міг бути материк, — то Кубі або Гаїті. Але острів Куба лежав далі на північний захід, отже, Блад одразу збагнув, що, наміряючись зрадити, дон Дієго, мабуть, повів корабель до найближчої з цих іспанських колоній.

— Це острів Гаїті, зраднику!

Сказавши це, Блад втупився в зблідле обличчя іспанця, щоб переконатися в правильності свого припущення. Але, відступаючи, іспанець уже дійшов до середини шканців,[37] а там бізань,[38] як ширма, закривала їх обох від очей англійців, що стояли внизу. Губи дона Дієго скривилися в глузливій посмішці.

— Ти надто багато знаєш, англійський собако! — задихаючись, процідив він і, кинувшись на Блада, схопив його за горло.

Якусь мить вони, міцно обхопивши один одного руками і похитуючись, стояли на місці, потім Блад підіставив іспанцеві ногу, і обидва разом покотились по палубі. Іспанець покладався на свою неабияку силу, але вона не могла зрівнятися з силою твердих м'язів ірландця, загартованих останніми випробуваннями в неволі. Дон Дієго сподівався задушити Блада і таким чином виграти півгодини, необхідні для підходу того красивого корабля, який прямував до них. Корабель, той, напевне, іспанський, бо чий же ще наважився б так сміливо розтинати іспанські води біля Гаїті? Але цим нападом дон Дієго остаточно викрив себе. Він зрозумів це, коли Блад, спритно поклавши його на лопатки, притис до палуби і став коліном на його груди. Тим часом на поклик капітана по трапу піднімалися його люди.

— Може, помолишся за свою паскудну душу? — глузливо й водночас суворо запитав капітан Блад.

Але іспанець, хоча і втратив будь-яку надію на порятунок, все ж витис із себе посмішку, відповівши не менш уїдливо:

— Хотілося б знати, хто помолиться за твою душу, коли той галеон візьме вас на абордаж?

— Отой галеон? — перепитав капітан Блад, усвідомивши раптом страшну істину, що їм уже не уникнути наслідків зради дона Дієго.

— Авжеж, отой самий! — повторив дон Дієго і ще з глузливішою посмішкою додав: — А знаєш, що то за корабель? Якщо ні, то я скажу. Це — «Енкарнасйон», флагманський корабель командуючого іспанським флотом у Карібському морі адмірала дона Мігеля д'Еспіноса, а дон Мігель — мій брат. Дуже вчасна зустріч. Як бачите, всемогутній на боці католицької Іспанії.

• Предыдущая
• 26/79
• Следующая