У чиїх руках був ніж - Амдруп Ерік - Страница 11
- Предыдущая
- 11/30
- Следующая
— Ходімо, я тебе проведу. Він рушив за нею до ліфта
— Ну, тепер ти знаєш, який чудовий Ельмо, — глузливо мовила дівчина— Вона стерегла його, мов дракон. Не було права зайти до нього з якимось запитанням. Закохана стара дівка — справжнє страхіття.
Самій дівчині було десь років двадцять п'ять. Вона була струнка й сягала Брантові по плече. Він скоса глянув на неї. Вона здалася йому незвичайно вродливою.
— Мені треба поговорити зі стачшою сестрою. Та спершу я хотів би дещо записати. Де б мені сісти?
Дівчина завела його до маленької кімнатки поряд з операційною.
— Наша роздягальня, — пояснила вона. — Але в цю пору сюди ніхто не загляне. Тобі кави?
Брант кивнув головою і заходився писати. Він мав чудову пам'ять, зміг відтворити майже слово в слово розмову з Лісою Томсен.
— Мене звати Оса, — мовила дівчина.
Брант також відрекомендувався. Вона зацікавлено дивилася на нього.
— Собака взяв слід. Цікаво, мабуть, — сказала дівчина, коли він сховав записника до кишені.
— Це моя робота. Звикаєш до неї, як до всякої іншої. Твоя робота теж цікава, правда?
Вона скривилася.
— Ти так гадаєш? Може, цікава, але не в Алькюбіні. Боронь боже, тут ніколи нічого не стається.
Брант, усміхаючись, глянув на неї.
— Не думаю, мені здається, тут дещо сталося. У неї були карі очі й темні, ледь рудаві коси.
— Якраз тепер сталося, але за кілька днів ви поїдете, і знов буде така сама нудьга. Тільки люди збоку можуть помітити в Алькюбіні щось приємне. А ми… — Вона зітхнула.
— Ти можеш кудись поїхати, — сказав він.
— І таки поїду, щоб ти знав. Як мені тут залишатися після цього всього? Але тобі треба до старої Мадсен, правда? Ходімо, це сюди.
На дверях був напис: «Заходити заборонено». Брант завагався, проте Оса перша зайшла і придержала двері.
— Ну, тримайся, це не жарт іти в гості до ігумені. Он туди.
Вона показала на двері поряд зі столиком. Брант рушив до них. Кабінет старшої сестри. Перше ніж постукати, він озирнувся назад. Дівчина стояла й дивилася йому вслід. Біле вбрання личило їй.
Панка Мадсен з допомогою Рагни Єнсен прибирала папери з письмового столу. Стара курила міцну сигару. Стримані, холодні, досвідчені жінки, одо звикли діяти. Вони вміють наказувати і вміють вихонузати накази. Бранта збентежила їхня азторитетиа впевненість. Було видно, що вони трактують його як чужого, що ввірвався в їхній замкнутий світ. Вони розуміли, ідо він повинен був прийти до них, та однаково їм важко було змиритися з цим. Не змовляючись, вони в один голос заявили, що Поульсен не може мати нічого спільного з тією гидотою. Панна Мадсен стулила губи. Панна Гансен мала життя й поза лікарнею. Цього не треба забувати! Було видно, що старій це не подобалося. Саму її, крім роботи й тих, із ким вона працювала, ніколи ніщо не цікавило. Колись давно не було межі між робочим і вільним часом, люди жили там, де працювали, й жили тільки для своєї праці. На стільці, де тепер розсівся цей безцеремонний молодик, раніше сидів Яльтесен. Він з'являвся після вечірнього обходу, і вона вже мала на той час готову каву. Вони сиділи самі, ніхто з молодих не смів у цей час поткнутись у володіння керівництва. Панна Мадсен розказувала шефові, як почувають себе пацієнти, прийняті до лікарні останніми днями, і кого готують до операції на наступний день. А він часом розповідав навіть про свої сумніви, якими ніколи не ділився з іншими. Вона була його повірницею. Вона зверталася до нього тільки на «ви», а він її знав просто Мадс. Від тих часів тепер нічого не лишилося. Вона рада, що йде з роботи. Новий головний лікар, звичайно, старається, але він не такий, як був Яльтесен, звертається до сестер на «ти», і вони теж кажуть йому «ти». Дякувати богу, їй він ще виявляє пошану. Ларсен?.. Стара глибоко зітхнула й запалила нову сигару. Він із давніх кадрів, Яльтесенів помічник, і знав своє місце… Тепер він також запишався. Панна Мадсен мала його за ніщо, але їй явно подобалося, коли він часом заходив до неї після візиту Яльтесена. Цього вона не сказала Брантові, але й так було видно. Найбільше вона нарікала на теперішні часи.
— Молоді?.. Вони хочуть працювати до години й не довше, навіть перша асистентка… — Вона скосила очі на Ратну Єнсен. — Нахапалися чужих ідей, усі одне думають і одним живуть, як тепер заведено казати.
— Як я зрозумів, Елла Гансен добре знала свою роботу і, видно, була цікавою жінкою. її навіть обрали до лікарняної ради, правда?
Брант говорив покірним, невинним голосом. Панна Мадсен непривітно поглянула на нього:
— Елла була непогана працівниця, але їй бракувало систематичності. До лікарняної ради? Так, вона була в ній. Але я її не об прала.
Вена відхилилась на спинку стільця, показуючи, що пора б у;ке кінчати.
— А доктора Поульсена люблять у лікарні? Стара глянула на нього крізь хмару диму.
— У нього були труднощі. Всі ж бо звикли до Яльтесена. Не так легко звикати до нового керівника. Раніше в лікарів під час їхньої спільної праці не виникало ніяких проблем, але доктор Ларсен був помічником колишнього шефа, тож йому не так просто було прийняти нового головного лікаря, який не мав тих якостей, що попередній. Почалися непорозуміння. Мені про них ніхто нічого не казав, але ж я могла багато чого побачити й почути.
Рагні Єнсен довелося розповісти про події, що сталися два дні тому. Вираз обличчя панни Мадсен ясно свідчив, що вона не схвалювала зустрічей медичного персоналу, які відбувалися без її відома. Медсестра, що чергувала до вечора, поспішала на поїзд. Елла обіцяла прийти раніше, але не з'являлася. На телефонні дзвінки вона також не відповідала. Тож одна з дівчат поїхала до неї додому на велосипеді і знайшла її…
— Та сестра сьогодні на роботі? — запитав Брант.
— Люнд не сестра, а доглядачка. Поклич її, Рагно!
Панна Мадсен помішувала ложечкою каву. Брантові вони кави не запропонували. її помічниця негайно вийшла, але зразу ж повернулася.
— Панна Люнд уже пішла, — стиха мовила вона, тоді швидко додала: — Вже минула четверта.
Стара й далі помішувала каву.
— Так, можна було наперед здогадатися, що її вже немає в лікарні. Оса Люнд не затримається тут ані хвилини після своєї зміни.
Мабуть, це та мила дівчина, що привела його сюди, подумав Брант і запитав, де б він міг її побачити.
— Вона сусідка Елли Гансен, — відповіла Ратна Єнсен. Панна Мадсен скривилася.
— Вдома ви її напевно не застанете, — мовила вона. — В Оси Люнд такі самі звички, як були в Елли Гансен.
Вони не запропонували провести Бранта, ате послужливий санітар показав йому, як пройти до Ларсенового кабінету. Виявилося, що це точна копія кабінету Поульсена. З-за письмового столу підвівся плечистий чоловік і рушив йому назустріч, простягти руку. Сивуватий чуб, уже поріділий, був начесаний на червоне обличчя. Голос у чоловіка був низький і на диво м'який, очі за окулярами сірі, оолнччя без зморщок. Вік його важко було визначити.
— Жахливо, правда? Просто щось незбагненне. Щоб тут, у нашій невеличкій громаді, таке сталося. Сідайте, пане слідчий. Чим вас пригостити, пивом?
Він приніс пиво з холодильника в кутку, вщерть заставленого пляшками.
— Це все вдячні пацієнти, — всміхнувся Ларсен, помітивши Брантів погляд. — Отак ми тут живемо. Правда, чудова лікарня? Не те, що велетенські фабрики, де через конкуренцію авторитетів і брак гуманності людина губиться. Все тут — справа рук старого Яльтесена. Так, я допомагав йому, скільки міг, без жодних претензій. Ото була людина, скажу я вам. Так і помер в операційній. Та, мабуть, ви вже знаєте це?
Ларсен провів рукою по очах і допив своє пиво. Його начебто щиро розчулила згадка про колишнього шефа. Брант кивнув головою.
— Дозволю собі відразу перейти до справи, яка, думаю, вам відома. Ваш колега, делікатно кажучи, повівся дивно, але він заперечує все, та й важко знайти причину, з якої він міг би вбити Еллу Гансен.
Ларсен звів очі до стелі й задумався.
— Тут на нього багато всього звалилося. По-перше, він прийшов після Яльтесена, а по-друге… гм, тут справді багато роботи, і навіть такої, в якій Поульсен не має досвіду. Він… як би це сказати… надто старанний. — Ларсен обережно добирав слова. — Хотів робити все сам, навіть те, в чому краще було б порадитись із досвідченішими колегами. Ох, вибачте. — Ларсен, зітхнувши, квапливо приніс нову пляшку пива Колір його обличчя свідчив, що він здатен випити його чимало.— І вдома йому було не легко. Я кажу все відверто. Адже ні Ельмо, ні ви не заслужили на те, щоб ховати голеву в кущі. Кожен бачив, що пані Поульсен тут не почувала себе добре, а дочка взагалі не поїхала з ними. Мені їх щиро шкода.
- Предыдущая
- 11/30
- Следующая
