Нові пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович - Страница 3
- Предыдущая
- 3/35
- Следующая
“Ти дивовижна, чесна людина”, — писала Елеку незнайома Светлова. “Я відкрив тебе на екрані”, — звертався до Майки хтось під псевдонімом “Електроник”. А X. просто призналася Гусєву: “Як здорово ти гугукнув! Я весь вечір сміялася!”
Таратар поперхнувся, звинувачуючи себе в неблагородстві, в тому, що він читає чужі листи, повів таємниче бровами й повернувся у клас.
— Прошу продовжувати! — сказав він грізно. — І не знижувати уваги! — Він більше не реагував на перехресний вогонь записок, вважаючи, що невдовзі вони припиняться, що розумне математичне мислення візьме гору над телегрою.
А вони все летіли, летіли, летіли…
Летіли на всіх екзаменах. Знизу вгору, згори вниз і по горизонталі. Іноді потрапляли до рук учителів. І ті знизували плечима: скільки кінодвійників розвелося!
Можливо, автори записочок згадають пізніше, що вони в них написали, а може, й не згадають зовсім, але траєкторії всіх цих дивних паперових стріл, кульок і фантів, якими перекидалися не тільки у восьмому “Б”, а й у багатьох класах, переплелися з іншими важливими напрямками життя — екзаменами, весняним настроєм, терміновими справами людства — привели до знаменитого ефекту, що його сам міністр освіти назвав так: “Вибух енергії”.
З поштового пікапа Електроник і молодий розсильний вийняли п’ять мішків з листами й підняли у квартиру Сироїжкіна. Великі паперові мішки поскладали в кутку кімнати, через що вона відразу звузилася в об’ємі. Це й був той самий обіцяний “вагон” листів. Щодо “візка”, то ним виявився грубий целофановий пакет з телеграмами.
— Завтра щоб хто-небудь був удома, — заявив діловито розсильний. — Листів навалом, а в мене дві пари коліс!
Електроник сів на підлогу перед важенними мішками. Він був щасливий! Скільки нової, несподіваної інформації про людей, про людство загалом міститься в цих посланнях!
Однак уже перший лист загнав його в глухий кут. Не в математичний, звичайно, і не в житейський, а просто в якийсь абстрактний, незбагненний для нього самого кут. Він покликав Рессі, і той випірнув з темної кімнати.
— Помічено людину з очима, які не сміються, — сказав, не відриваючи погляду від листа, Елек. — Хіба так буває? — Він підвів голову, глянув пильно на собаку. — По-моєму, так не повинно бути…
Рессі гавкнув непевно, не усвідомлюючи важливості доручення.
Лист схвилював Електроника. Колись він сам не вмів усміхатись і жартувати, не міг примусити себе розсміятися і відчував велику незручність. Невже серед людей є хтось такий нещасний?
Та лист лежав перед ним, його увінчувало багато підписів. Дивну дівчинку бачили в різних дворах, найчастіше на спортивних майданчиках. Вона швидко бігала, тренувалася з м’ячем і ні з ким не хотіла грати. Одиночне заняття спортом — справа особиста, але тих, хто бачив дівчинку, здивували саме її очі.
— Це дівчинка! — уточнив Електроник. — Ось тобі прикмети й координати. Дізнайся, де вона зараз!
Через кілька секунд із балкона Сироїжкіна стартував літаючий собака, схожий на велику бабку.
— Успіху, Рессі! — побажав йому щасливого пошуку господар. — Запам’ятай: дівчинка з очима, які не сміються!.. — І він вийняв з мішка новий лист.
Поки Сироїжкін відсипався після екзамену, вони з Рессі попрацювали на славу. Елек клацав на машинці відповіді на термінові телеграми, а Рессі, ширяючи на прозорих крилах над опівнічним містом, розносив їх за різними адресами, опускав у поштові скриньки або підсовував лапою під двері. Запізнілі перехожі бачили, як з під’їзду прожогом вибігав дужий тер’єр, і дивувалися, що такого породистого собаку господарі проти ночі випустили гуляти. А ті, хто помічав, як з темних кущів безшумно злітав величезний птах, ще довго гадали, який це лісовий гість поселився в місті.
Електроник клацав і клацав на машинці.
Він працював усю ніч і.ще півдня, поки до кімнати не ввірвався збуджений Сергій.
— От кумедія! З цими записками все на світі переплуталося! Уявляєш, Кукушкіна одержала десять записок — про дружбу, в тому числі — від тебе!
— Я їй не писав, — спокійно відповів Електроник.
— В тому ж і річ! — розсміявся Сироїжкін, згадавши вираз обличчя Кукушкіної, і плюхнув у крісло. — Ніхто їй по-справжньому не писав. — Ну, Кукушкіна побігла до вчителя і покотила на всіх бочку…
— А що Таратар?
— Він довго пихтів, потім дістає з кишені записочку, питає дуже ввічливо цю зануду: “Хто це писав?” А в записці — чорним по білому: “Всіх перевершив у кіно стариган Таратар”. І підпис: “Кукушкіна”. Кукушкіна як заверещить, ніби її гадюка вжалила або привид по голові погладив: “Не я, не я!..” І слід її пропав…
Сергій розсміявся, мімічно повторив сцену, й тут уперше побачив мішки з листами.
— Ой, що це? Невже нам?
— В основному тобі, — пояснив Електроник. Сергій узяв кілька листів із стола.
— Тобі… Тобі… Тобі… Всі — тобі! — сказав він, глянувши на конверти.
— Ця реакція відома під назвою “ефект Р. Даніеля”, — сказав Елек усміхаючись. — У принципі вона оманлива, проте сама по собі цікава…
І пояснив, що одного разу відомий американський фантаст Айзек Азімов, автор трьох основоположних законів робототехніки, одержав на свої повісті, в яких розкривається загадкове убивство, силу-силенну листів від читачок. І хоча честь розкриття злочинів належала людині, всі листи були адресовані роботові Р. Даніелю, який допомагав головному героєві. Робота, зрозуміло, звали Даніелем, а літера “Р” перед його іменем означала “робот”. Оце “Р” і заінтригувало читачів і стурбувало Азімова. Очевидно, зробив висновок письменник, робот, що перевершує за фізичними даними людину, більше захоплює читачок, ніж звичний герой… Любителі фантастики жартівливо назвали це явище “ефектом Р. Даніеля”. Інші фантастичні книжки підтвердили незвичайну популярність роботів.
— Отже, всі компліменти належать тобі, — узагальнив Сироїжкін. — Р. Електроникові!
— І ніякий я не “Р”, — запротестував Електроник. — Я твоє повторення і продовження.
— Найвдаліше! — підхопив Сергій і витягнув наздогад з пачки листа, прочитав уголос із середини:
— “А мені особисто подобається Сироїжкін. Якщо чесно, кому з нас не хочеться цілковитої, абсолютної свободи?” — Восьмикласник почервонів, кинув листа на стіл.
— Її звати Світлана К., — уточнив Елек.
— Знаєш Ел… — Сергій похмуро оглянув мішки. — Мені до літератури готуватися. А ти розплачуйся за ефект Р. Даніеля і Р. Електроника. І врахуй, що на конверті Світланки К. твоє ім’я.
Але зайнятися як слід літературою Сергієві не вдалось. У квартирі безперервно дзвонив телефон. І за залізним законом робототехніки в трубці лунали самі дівчачі голоси, які вимагали Електроника. Сироїжкін однозначно відповідав, що Електроника немає вдома, але шанувальниці роботів не відставали: “Може, ви Сергій Сироїжкін?” — “Ні, я старший брат, — навмисне хриплим голосом говорив Сергій, — я передам, що ви дзвонили”.
Одна з абоненток зразу ж відрекомендувалася:
— Добрий день, я — Бублик…
І Сергій піймався:
— Який ще там бублик?
— Так мене звуть у класі за те, що я кругла відмінниця.
— Вітаю! — не витримав Сергій.
— Дякую. — Бублик зітхнула: — Тільки нічого путящого в цьому немає… Вчора я зрозуміла, що вчилася неправильно…
— Як це так? — здивувався Сироїжкін.
— Я старанно засвоювала матеріал і не думала, навіщо це потрібно… Тепер… — В інтонації Бублика сяйнули оптимістичні нотки. — Тепер я багато думаю… Кожний урок для мене як відкриття… Ви мене розумієте? Передайте привіт Елеку!
— Розумію. Передам, — обіцяв Сергій.
— Вибачте…
На двадцятому дзвінку Сироїжкіну стало ясно, що коли він вдаватиметься у подробиці, то завалить літературу. Від звичного для дівчисьок веселого сорочачого скрекотання голова в нього пішла обертом.
Елек в сусідній кімнаті розв’язував ті самі проблеми контактів найрізноманітніших підлітків.
“Я все життя самотній, — повідомляв шестикласник Левко Н. — Самотній вдома, у школі, у дворі. Звичайно, в мене є товариші по класу, і в хокей є з ким поганяти. Але немає друга”. Лист закінчувався тривожно: “Елеку, допоможи!”
- Предыдущая
- 3/35
- Следующая
