Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир - Страница 53
- Предыдущая
- 53/64
- Следующая
Я кепсько знаю історію виникнення людства та, гадаю, перший поштовх його еволюції був зумовлений подібними причинами, хоча й набагато меншої інтенсивності. У південній частині того материка, який ви назвали Африкою, теж утворився природний атомний казан, і його випромінювання, можливо, зумовили в спадковому апараті далеких предків людини ті зміни, що дали їм можливість розвиватися, як розумним істотам.
Слухаючи його, я не переставав дивуватися високим рівнем його знань, поняттями, якими він оперував, самим ладом оповіді — все це зовсім не в’язалося з моїми уявленнями про доісторичні культури. Радіація, космічні випромінювання, еволюція, зміни спадкового апарату, експеримент, гіпотеза… Звідки це? Без мікроскопів, телескопів, циклотронів, усього технічного забезпечення… — тільки “чаша, лук, стріли, невід…”. Ні, не все я тут збагнув, не все…
І Прометей немало дивувався з того, що я його розумію. Я відчував, як він намагався розповідати максимально просто, сказати б — популярно, і все-таки дивувався: ба, його розуміли!
— Далі, Прометею, розказуй далі…
І віп розповідав. Не пригадую, скільки разів сходило й заходило сонце, прилітав орел, приходили люди, приносили, їжу, пропонували ліки, щось запитували в нього, щось розповідали йому… І знову я слухав титана.
— Маховик еволюції Атлантиди розкручувався все швидше. Завдяки індивідуальному довголіттю організму титана з’явилася унікальна можливість удосконалювати сам організм у потрібному напрямку й надбані зміни передавати нащадкам. Організми протягом свого досить тривалого періоду індивідуального розвитку могли змінюватися дуже сильно. Таким чином, покоління батьків і дітей відрізнялись у нас набагато більше, ніж у вас предки й нащадки, розділені величезною низкою поколінь, протягом яких прогресивні й регресивні ознаки в найрізноманітніших комбінаціях тасувалися грою випадку….
Звичайно, і в нас еволюція не зразу вийшла на магістральний шлях біологічного вдосконалення під контролем розуму. І тут багато залея?ало від вихідного матеріалу. На перших порах він накладав обмеження на можливості подальшого прогресу. Гіганти, циклопи — тупикові гілки нашої еволюції. І лише популяція титанів зуміла сповна використати всі свої можливості.
Те, що без міри вражає уяву людей, — титан може з коренем вирвати дуба, розбити кулаком скелю, його рани заживають протягом лічених секунд, — далеко ие все і, очевидно, не головне. Титан може роками обходитися без їжі, води, без спу, може жити серед снігів і криги чи під палючим промінням сонця. Він пішки легко долає з кінця в кінець материк, може вплав перетнути море. Йому не потрібен прилад, який ти називаєш мікроскопом, щоб побачити молекули речовини, не потрібен телескоп, аби розгледіти кратери на Місяці. Я можу розповісти тобі, про що зараз шепчуться люди в хатині за цим гірським хребтом, вітри доносять мені пахощі лугів Атлантиди. Без будь-яких приладів я відчуваю радіацію, електричні й магнітні поля, біологічні поля рослин і тварин, — про де” с’ятки інших відчуттів годі й розповідати: немає в тебе ні відповідних слів, ні відповідних понять. То хіба потрібне мені “технічне забезпечення”, щоб пізнавати світ, якщо багато законів природи я знаю з народження, як ти з народження знаєш материнську грудь? Пам’ять титанів абсолютна, ми не забуваємо нічого, крім того, що хочемо забути. Не віриш? А я й досі пам’ятаю, які квіти схилялися над моєю колискою.
Додай до цього тисячолітній життєвий досвід, додай можливість успадковувати пам’ять попередніх поколінь і користуватися нею, як своєю власною.
Звичайно, не всі ми однаково володіли тими якостями, про які я казав.
Стоокий Аргус над усе розвинув органи відчуття — навіть серед титанів рівних йому не було; брат мій, Атлант, міг на своїх плечах тримати небосхил. Я зажив слави провидця, усезнаючого. Тобі, бачу, незрозуміло? Немає тут ніякої містики. Кожен мислячий так чи інак передбачає майбутнє. А чом би й ні? Коли підкинеш камінець — він напевне упаде на землю. Коли засієш поле, як правило, воно вродить. У першому випадку — неодмінно, в другому — можливо. Правильно? Правильно! От бачиш. Знання і досвід титанів дозволяли враховувати в прогнозі багато чинників, а відтак далі й точніше передбачати події. Мені це вдавалося краще за інших. За моєю порадою, титани змінили структуру озонового екрана над Атлантидою, закрили вікно з космосу.
— Уран був позбавлений Кроносом дітородної сили — так у міфах. Навіщо?
— Космічне випромінювання сприяло високій пластичності живої матерії, тоді як земне сприяло стабілізації досягнутого. Космос спонукав до чимраз швидших змін, дедалі в ширших межах — і, мабуть, це було б не погано, якби ми жили в космосі. Але, живучи на Землі, ми досягли ідеальної пристосованості саме до земних умов. Подальші зміни здавалися непотрібними — адже Атлантида постачала нам усе, щедрість її була невичерпною. І ця щедрість стала нашим прокляттям, ланцюгом, який прикував нас до колиски.
— Ланцюгом? Яким ланцюгом? Чому?
— Наша еволюція стала надто залежною від природних умов Атлантиди, зокрема від рівня радіації. Ні, звичайно, залежність не абсолютна — адже ми були дуже пластичними. Могли подовгу жити в будь-яких умовах і будь-де, споживати будь-яку їжу, але… Наш біологічний час неймовірно прискорювався. Рік, проведений поза Атлантидою, дорівнював століттям… А розумному шкода свого часу — його завжди обмаль.
Свій час, своє життя… У нас народжувалися діти. Набагато рідше, ніж у людей, навіть з поправкою на різну тривалість життя, але приріст був. І хоча Атлантида велика, проте не безмежна. Нашим дітям і онукам її вистачило б, та треба було думати про більш віддалене майбутнє.
Перше, що ми спробували — використати свою біологічну пластичність. На одній і тій же. території може існувати більше особин, якщо вони… ну, скажімо по-твоєму, займуть різні екологічні ніші, змінять поступово, звичайно, умови середовища.
Сирени, наяди, нереїди, тритони, сатири, кентаври, лапіфи — спроба піти цим шляхом, свідомо змінити організм, пристосувавши його до нових умов, не вдалася.
— Чому?
— Річ у тім, що, як виявилося, мисляча істота зумовлена не тільки розумом, і зміна організму можлива до певної межі. Пороговість процесу… Зрозуміло? Чудово! Так от, перехід межі, кардинальна перебудова тіла в розрахунку на нову екологію здатна викликати необоротні зміни психіки. Уяви себе, в тілі орла чи дельфіна… Розум зберігається, але невпізнанно змінюється особистість, її мораль, етика поведінки, система цінностей… Отож кажу, спроба виявилася невдалою.
Те, що ви називаєте соціальним устроєм, у нашій спільності було досить простим. Титани, у порівнянні з людьми, великі індивідуалісти. У нас не було потреби тулитись один до одного, організовувати колективи, підпорядковувати себе нормам колективного життя. І мораль наша була проста — не брехати, не зраджувати одне одного й свого слова, не знищувати без потреби живого, ніколи не завдавати шкоди розумному, взагалі жити по правді — кожен розумів це по-своєму. В іншому всі разом і кожен зокрема вільні були чинити так, як їм заманеться.
Але примітивні форми суспільного життя були й у нас. Так питання, що торкалися всієї громади, вирішувалися загальними зібраннями, а втілював рішення в життя правитель з помічниками, яких добирав собі сам. Правителем був Кронос, титан, який суспільні інтереси завжди ставив вище особистих…
То було бурхливе зібрання, набагато бурхливіше за усі попередні. Кронос запропонував обмежити дітонароджуваність. Не зразу з ним погодилися — діти завпеди радість, та й не звикли титани до якихось обмежень, проте пропозиція була слушна. Однак погодились не всі. Молодий титан Зевс, син Кроноса, розумний, могутній і владолюбний, кинув виклик батькові, назвавши його ідею боягузливою і злочинною, а самого правителя — “пожирачем немовлят”. Зевса підтримали Аїд і Посейдон, Гера і Деметра та ряд інших титанів і титанід. Це було нечувано — досі на зібраннях кожен говорив за себе, а зараз Зевс один висловлював волю своїх однодумців. Нахмурився Кронос.
- Предыдущая
- 53/64
- Следующая
