Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир - Страница 13

• Предыдущая
• 13/64
• Следующая

Не встиг наш “Полярний Одіссей” вийти з Петрозаводська, як почалася суперечка. Чи зможе старе рибальське судно, відремонтоване і перероблене на вітрильник, пройти понад дві тисячі миль?

Північні походи — важка річ. Особливо небезпечне для плавання горло Білого моря. Мені доводилося бувати на багатьох морях, але ніде не зустрічав таких різних припливів і відпливів. Моряки всіх часів намагалися якнайскоріше пройти “чортове горло”. Крім течій і припливів, ці місця небезпечні частими штормами й туманами. А на “Полярному Одіссеї”, крім компаса, ніяких навігаційних приладів.

Чи витримає наше суденце? Проте члени Петрозаводського науково-спортивного клубу “Полярний Одіссей”, якому належить шхуна, впевнені: витримає!

Впевненість мала під собою підстави. Адже майже щовечора після роботи або навчання вони ремонтували, лагодили оснастку й корпус судна, шили вітрила, встановлювали щогли. Та й досвід плавання по Білому морю в них чималий. Ось уже кілька років свої відпустки вони проводили не на затишних курортах, а в північних морях.

21 червня вітрильно-моторна шхуна “Полярний Одіссей” вийшла з Біломорська у відкрите море. Експедиція розпочалася.

Позаду перші милі, острови, сонячні й похмурі дні. І ще безсонні ночі…

Їх неправильно називають білими. Насправді вони ясно-блакитні, з трохи рожевими смугами. Ці смуги відбиваються в морі і ваблять до обрію наш “Полярний Одіссей”.

Ловимо добру погоду. Трохи змінюємо маршрут, щоб важкі ділянки Білого моря проминути, поки не вибухнув шторм.

“Полярний Одіссей” дедалі впевненіше почуває себе на хвилі. Впевненішими стали і мої товариші по експедиції. Щось змінилося в них. З кожним днем вони все більше пізнають море. Вчаться розгадувати його таємниці, розуміти мову вітрів, течій і хвиль. Легко і весело ходять кони по палубі, стоять за штурвалом, видираються на щогли.

Нєвяіє в кожному з них дрімає моряк і мандрівник?

Письменник Григорій Тьомкін відклав свої записи і з аквалангом спускається під воду. Як професійний водолаз, оглядає днище нашої шхуни. Чи нема пошкоджень? Біолог Костянтин Дорохов майстерно драїть палубу. Згори чути пісню, то редактор телебачення Сергій Нікулін прилаштувався на краспицях і усуває поломки на грот-щоглі. Не докладаючи рук трудяться на камбузі бібліотекар Наталія Берникова і вчителька Світлана Воробйова. Безтурботне обличчя лікаря Олексія Татарського. Йому ще не доводилося пускати в хід свою професійну майстерність. Добре б так до кінця експедиції. Зате педагог Віктор Дмитрієв похмурий і стурбований. Як капітан експедиційного судна, він відповідає за безпеку плавання і не довіряє ясній, сонячній погоді. З підозрою вдивляється в горизонт, простягає мені бінокль і з тривогою зауважує:

— Ох і погойдає нас, якщо вчасно не проскочимо в Чупинську губу.

Праворуч і ліворуч з моря, немов із небуття, виринають якісь дивні ліси і окремі дерева. Це острови й острівці. Здавна поморські рибаки рятувалися на них від штормів і туманів, добували звіра, обладнували зимовища.

Скільки в Білому морі островів?

Фахівці називають різні числа. Навіть лоція не дає точної відповіді.

Гортаю її сторінки. Привабливі і незвичні назви островів: Анзерський… Асадій… Бакалда… Біла Луда… Бережний Сосновець… Кондострів… Оленячий… Лумбовський… Моржевець… Хедострів…

Ні, не злічити всіх. Адже в лоції іноді вказується назва групи островів. А серед них є безіменні острівці.

Безліч надводних каменів. Поміж ними часом вузькі і мілководні протоки, проходи. Тому тут важке й небезпечне плавання. Воно вимагає великої майстерності й знання району.

Вони зустрічалися часто на маршруті експедиції. Рукотворні лабіринти на Соловецьких островах, петрогліфи неподалік від Біломорська, сейди на островах Російський Кузов і Німецький Кузов, дорога з камінних плит на Кондострові.

Вчені припускають, що перші люди оселилися на берегах Білого моря понад п’ять тисяч років тому. Про це свідчать археологічні знахідки. Знаряддя праці часів неоліту: камінні посудини, рибальські гачки, голки, сокири. Прикраси з бронзи і мушлів. І, нарешті, петрогліфи — малюнки на скелях.

Неподалік від Біломорська, біля річки Виг, — ціла картинна галерея. На скелях витесані тварини, птахи, риби, люди в човнах і на линвах, сцени полювання на лісових і морських звірів. Зустрічаються і таємничі знаки: зірки, хрести, кола, овали, трикутники, чотирикутники й навіть зображення людських слідів. Особливо запам’ятовується постать біса і сім відбитків його ступні на червонястій скелі. Від цього в народі й пішла назва “бісові слідки”.

Біломорські петрогліфи створювалися багато літ і не одним майстром. Тому вони допомагають простежити і зрозуміти, як розвивалося образотворче мистецтво стародавньої людини. А значить, і її мислення. Стають зрозумілими деякі сторони її життя й побуту. Завдяки наскельному живопису тепер відомо, якими були знаряддя праці, як полювали, ловили рибу тисячоліття тому.

Біля наскельних малюнків стародавні жителі Біломор’я; очевидно, відправляли культові обряди, символічні дійства, жертвоприношення.

Серед учасників експедиції — нескінченні розмови про загадкові камінні лабіринти. Часом поодинокі, часом групами, вони складені спіралями діаметром від п’яти до тридцяти метрів. В’важається, що вони створені приблизно в першому тисячолітті до нашої ери.

Давно вже камінні лабіринти викликають сперечання спеціалістів. Одні стверджують, немовби ці споруди мають релігійне, культове призначення. Інші вважають лабіринти стародавнім календарем. Треті називають їх пастками для риб.

Поки зрозуміло лише одне: прадавні люди будували камінні лабіринти для якихось важливих цілей. Інакше важко пояснитча таке широке їх розповсюдження не тільки в Біломор’ї, айв інших північних країнах.

Для яких же цілей? Це дразлива загадка. Сотні фотознімків лабіринтів зробили учасники Біломорської експедиції. Можливо, фотографії хоч якоюсь мірою допоможуть учепим розв’язати багаторічний спір.

На вершинах островів Російський Кузов і Німецький Кузов — не менш таємничий камінний витвір древніх — сейди. Валуни, розміром з письмовий стіл, наче поставлені на ніжки з невеликих каменів. На валунах гіркою складені булижпики. Вважається, що ці споруди створювалися на честь божеств сейдів.

Багато які з древніх пам’ятників нагадують тварин і птахів. Мабуть, колись мешканці Помор’я здійснювали біля цих божеств жертвоприношення. Сейдам, встановленим в найбільш важкодоступних місцях, жертву приносили в незвичайний спосіб: каміння вимащували кров’ю птахів і звірів, а потім жбурляли до підніжжя святилищ.

Деякі сейди не були схожі на звіра, птаха, рибу. І все ж вони мені щось нагадували. Що?

Лише коли я став спускатися до моря і озирнувся, зрозумів. Під певним кутом вони були схожі на човни в синьому небі-морі. Можливо, прадавня людина вкладала в них цей смисл? Тоді булижники на великому камені-човні — загиблі мисливці й рибаки. Можливо, багато віків тому жителі Біломор’я зводили сейди на спомин про своїх загиблих одноплемінників. Скільки булижників на великому камені — стільки було рибаків у човні…

Багате на загадки Біломор’я. Та от лихо, час руйнує навіть каміння. І воно потребує захисту. Від вітру, від води і… на жаль! — від людини.

Разом з кореспондентом газети “Правда” Ігорем Ільїним після огляду наскельних малюнків ми почули сумну розповідь.

Мешканці Біломор’я з гіркотою ділилися вразкеннями: подивитися на унікальні малюнки з кожним роком приїжджає дедалі більше бажаючих. Проте одні поводять себе як люди, інші… Просто на скелях, на яких творили невідомі майстри, сучасні дикуни влаштовують привали. На малюнках залишають сміття, палять вогнища. А іноді намагаються поряд з древніми малюнками вибити або надряпати свої.

• Предыдущая
• 13/64
• Следующая