Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій - Страница 32
- Предыдущая
- 32/45
- Следующая
Мендель слухав астронома з Церери, і на його обличчі все виразніше малювався осуд.
— Ну що ж, усе це звучить цілком логічно, докторе Райгер, але зовсім не відповідає дійсності, — почав він, — хоча б тому, що мене не так легко обдурити якимось шахрайським експериментом. Тому облишмо цю версію. З журналу реєстрації учасників Конвенту, який я за браком часу перевірив лиш побіжно, видно, що ви всі троє закінчили коледж разом з Вільєрсом. Це справді так?
Вони ствердно кивнули.
— А серед учасників Конвенту є ще хтось із вашого випуску?
— Ні, — відповів Каунас. — Того року тільки ми четверо спеціалізувались на астрономії. Власне кажучи, Вільєрс теж мав захищатись, але…
— Я все зрозумів, — перебив його Мендель. — Тоді логічно припустити, що саме хтось із вас трьох ще раз відвідав Вільєрса десь за північ.
Запала коротка мовчанка.
— Не я, — врешті холодно озвався Райгер.
Каунас, широко розплющивши здивовані очі, теж заперечливо похитав головою.
— На що ви натякаєте? — запитав Тальяферо.
— Один з вас прийшов до Вільєрса серед ночі й зажадав доповіді, щоб прочитати її. Що його до цього спонукало, зараз сказати важко. Але цілком імовірно, що він заповзявся довести Вільєрса до інфаркту. І коли це сталося, злочинець, — гадаю, що можу назвати його саме так, — почав діяти. Він вихопив аркуші доповіді, які, можливо, лежали під подушкою на ліжку Вільєрса, і просканував їх. Потім запхнув доповідь у запальничку, щоб спалити її, але, поспішаючи, не перевірив, чи вона згоріла до решти.
— Звідки ви все це знаєте? — не витерпів Райгер. — Хіба ви були очевидцем тих подій?
— Майже, — відказав Мендель. — Вільєрс не помер відразу, він усе бачив. Коли злочинець утік, Вільєрс ще спромігся дотягтися до телефону і позвонити в мій номер. На жаль, мене ще не було, я затримався допізна на одному із засідань. Одначе телефонний автомат записав на магнітну стрічку ті кілька слів, що їх устиг вимовити Вільєрс. Повертаючись додому чи в офіс, я завжди прослуховую записи, зроблені без мене, це просто звичка. Я зразу ж подзвонив Вільєрсові, але той, виявилось, уже був мертвий.
— І що ж? — знову втрутився Райгер. — Вільєрс назвав злочинця?
— Ні, не назвав. Може, він і називав, але дуже нерозбірливо. Проте одне слово прозвучало цілком виразно — “однокурсник”.
Тальяферо дістав свій сканер із внутрішньої кишені піджака і поклав його перед Менделем.
— Хочете — проявіть плівку з мого сканера, — спокійно заявив він. — Ви пересвідчитесь, що доповіді Вільєрса там нема.
Каунас поспішив зробити те саме, а потім і Райгер, насупившись, поклав на стіл свій сканер.
Мендель взяв усі три сканери й сухо промовив:
— Мабуть, той з вас, хто це зробив, уже подбав про частину плівки з доповіддю. Проте…
Тальяферо нахмурив брови.
— Ви можете обшукати мене і мою кімнату.
А Райгер з тим самим похмурим виглядом, сердито зупинив Менделя:
— Хвилинку. Чого це ви взяли на себе роль поліції? Мендель пильно подивився на нього.
— А ви волієте, щоб втрутилася поліція? Ви хочете скандалу і звинувачення у вбивстві? Хочете, щоб авторитет Конвенту був підірваний і преса дістала змогу гудити все, що стосується астрономії та астрономів? Смерть Вільєрса цілком могла бути непередбаченою випадковістю. Адже він мав хворе серце. А хтось із вас міг діяти цілком імпульсивно. Тому можна припустити, що це ненавмисний злочин. Якщо негатив буде повернуто, значної частини звинувачень можна уникнути.
— Навіть якщо це все-таки злочин? — здивувався Тальяферо.
Мендель знизав плечима.
— Деякі неприємності будуть. Але й у найгіршому разі це не буде публічна ганьба і довічне ув’язнення, можливі при втручанні поліції.
Якусь хвилину панувала тиша.
— Подумайте добре, адже це стосується одного з вас, — ще раз нагадав Мендель.
Знову запала мовчанка, і знову її порушив Мендель:
— Гадаю, що можу навіть пояснити хід думок того, хто це зробив. Доповідь знищено. Про метод Вільєрса знаємо тільки ми четверо. Єдиним живим свідком вдалого експерименту залишаюсь тільки я. А ви знаєте про нього тільки зі слів Вільєрса, людини, яка, можливо, не сповна розуму. Отже, після його смерті й знищення доповіді буде дуже легко повірити у версію доктора Райгера, що, мовляв, ніякої трансференції маси не було і бути не може. А через кілька років, маючи в своїх руках матеріали Вільєрса, наш злочинець почне потроху використовувати їх, ставити експерименти, обережно публікувати статті к, зрештою, постане перед науковим світом як безперечний першовідкривач, якому відповідно належать і слава, і гроші. Навіть однокурсники анітрохи не сумніватимуться в його чесності. Вони просто гадатимуть, що тривале спілкування з Вільєрсом надихнуло і їхнього колегу на дослідження в цій галузі знань. Та й тільки.
Мендель закінчив і поволі обвів пронизливим поглядом обличчя присутніх.
— Але тепер розраховувати на такий варіант не випадає, бо кожен із вас, — а ви всі троє добре розумієте перспективність та вагу методу Вільєрса, — вважається зараз можливим злочинцем. Я не дам нікому скористатися з украдених матеріалів. Саме мені Вільєрс демонстрував експеримент, що підтверджує слушність його теорії, і я можу це засвідчити. І, нарешті, я знаю, що один з вас має копію доповіді Вільєрса.
Тут Мендель зробив паузу.
— Думаю, я переконав вас, що використати вкрадену інформацію не вдасться? Тому ще раз пропоную повернути плівку з записом доповіді Вільєрса.
Його звернення знову лишилося без відповіді.
Мендель рушив до дверей, але по дорозі затримався на хвилину.
— Сподіваюсь, ви зоставатиметесь тут, аж поки я повернуся. Це триватиме не довго. Хай винуватець використає цю паузу і добре все зважить. Якщо він боїться, що зізнання унеможливить його дальшу роботу в астрономії, нагадую, що зустріч з поліцією напевне закінчиться ув’язненням із застосуванням психічних методів дізнання. — Він замовк на секунду і додав: — Я тільки віддам проявити плівки з ваших сканерів.
На його сердитому й похмурому обличчі почали виразно проступати сліди безсонної ночі. Каунас спробував усміхнутись.
— А що як ми зробимо невеличку перерву на той час, поки вас не буде?
— Тільки один з вас має причину домагатись цього, — відказав Мендель. — Тому я сподіваюсь, що двоє невинних проконтролюють третього, бо цього вимагають їхні власні інтереси.
І він вийшов з кімнати.
Була вже п’ята година ранку, коли Райгер глянув на свій годинник.
— К бісу це все! — обурено вигукнув він. — Я хочу спати.
— Ми можемо подрімати тут, — з філософським спокоєм запропонував Тальяферо. — Чи хтось думає зізнаватись?
У відповідь Каунас відвернув очі, а Райгер зневажливо стис губи.
— Ну що ж, я теж не думаю. — Тальяферо приплющив очі, відкинув свою масивну голову на спинку крісла і вів далі стомленим голосом: — Хочу додому, назад на Місяць. Там зараз період затишшя. Ніч у нас триває два тижні, саме тоді ми всі при ділі — активно ведемо дослідження. Потім настає довгий двотижневий день, дослідження припиняються, всі беруться до розрахунків, обробляють дані спостережень, а вже тоді починаються нескінченні бесіди в чоловічому товаристві. Це важка пора. Я зненавидів її. Коли б там було більше жінок і коли б я міг якось влаштувати своє особисте життя…
Потім Каунас майже пошепки розповідав про труднощі спостереження повного диску Сонця телескопами на Меркурії. З теперішньої обсерваторії це неможливо, бо Сонце ніколи не піднімається над обрієм. Тому незабаром мають, закласти ще одну обсерваторію за дві милі від першої, звідки буде видно весь диск Сонця. Але це пекельний труд, бо все робитиметься під нещадно палючими променями Сонця. На жаль, вибору нема.
Навіть маломовний Райгер, наслухавшись гомону їхніх голосів, погодився розповісти дещо про Цереру. Період обертання Церери — всього дві години, й зірки переміщаються по небу в дванадцять разів швидше, ніж на Землі. Астрономічні спостереження, зрозуміло, значно ускладнюються. Довелося створити цілу спостережну мережу з кількох груп звичайних телескопів та радіотелескопів, і ці групи передають досліджуваний об’єкт одна одній у міру того, як він, переміщаючись небозводом, виходить з їхнього сектору досліджень.
- Предыдущая
- 32/45
- Следующая
