Выбери любимый жанр

Самостійна дірка - Вишня Остап - Страница 4


Изменить размер шрифта:

4
2. «Може б, ви, куме, й мед їли, та де ж його взяти?»

Сидить циган на узліссі та й каже:

— Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком і як би помчав! Та їхав би й кричав: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»

— Ну, й запряжи! — кажу.

— Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!

— А що ж у тебе є?

— Є в мене тільки: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»

Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями.

Скавучать тепер вони:

«Знайти себе в новій ситуації, — це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній».

«Знайти себе»…

Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…

Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть, — ніякого сумніву в тому нема.

І недарма ви галасуєте:

«Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…»

Достоменнісінько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму.

У цигана хоч «побер-р-режись!» було, а у вас і того нема кому крикнути.

3. «Національний провід»

Засідає так званий Український Центральний Комітет…

Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?

Ясно де: у Відні…

Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?

Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.

Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.

4. «Свято єднання»

І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…

Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.

Та як! Та в якому оформленні!

«Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на балконі, щоб промовити до українців… «Слава вам!» — закінчив свою промову пан генеральний губернатор».

За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:

— Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: «Слава вам!»

— А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.

5. Не встояли…

Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:

«З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги».

Через якийсь час після такого твердого «стояння» побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація.

Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг іззаду і на бігу писав вірші:

В золотому ореолі
Ти гориш віки…
Бачу я, як мчать по полю
Буйні козаки…
6. «Де українська жінка?»

На невеселі картини натрапляємо, переглядаючи шмаття паперу, що звуться газетами українсько-німецьких посіпак.

Ось одна картина:

«Молода двадцятилітня вагітна жінка, біля неї півторарічна дитина. Її чоловік гине як вояк німецького війська. 20-літня мати в чужім переповненім місті, без покрівлі над головою, без надій у серці. Куди, якими стежками поведе її в дальше життя самота з двома немовлятами?»

І друга картина:

«Чоловік, бандерівець, гине під час утечі з батьківщини. Його дружина з двома дітьми шкільного віку зупиняється в перехіднім таборі. Вона занедужує, її беруть до лікарні. Діти залишаються самі, діти прохають, щоб їм дозволили провідати маму. В той час їхня мати лежить уже мертва. Діти залишаються на опіку бога».

Намалювавши такі картини, українсько-німецький лакуза, підсьорбуючи крокодилові сльози, галасує:

— Де українська жінка, що від імені нації стала б опікункою й матір'ю знедолених дітей?

Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий!

А хто ж призвів ті матері до такого стану?

Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?

А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!

Українська жінка там, де їй належить бути: вона разом із своїм батьком, своїм чоловіком, своїм братом б'є фашистського звіра. Вона разом з ними відновлює поруйноване фашистськими бандитами та їхніми агентами, українсько-німецькими націоналістами, господарство…

Її, радянської української жінки, діти не конають од голоду й холоду по чужих містах та по таборах і не потребують опіки, бо їх опікують всі народи великого Радянського Союзу.

Її діти ростуть веселими, щасливими і вільними.

7. «По можливості, яйця і сир…»

Нічого не додаватимемо, бо нічого не треба додавати, ми тільки подамо кілька документів з отих самих шматків паперу, що звуть себе газетами й репрезентують громадську думку різних українсько-німецьких «угруповань» та окремих осіб з тих угруповань.

Ну, от вам:

«Українське національне об'єднання при співучасті і за допомогою українського центрального комітету та УАТ «Січ» улаштовує в ресторані «Zum goldenen Kreuz» спільний святвечір, на який запрошується все українське громадянство Відня й околиці. Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й сир. Зголошуватися і т. д.

Управа УНО».

Українсько-національно-німецький святвечір недорогий, як бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла…

Яйця і сир по можливості.

А як немає тої можливості?

Ну що ж, значить, святвечір буде без сиру…

8. Не заберете — я й украду

І ще оголошення:

«Українське національне об'єднання просить усіх, хто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до 31.XII. За речі не беремо ніякої відповідальності».

Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай.

Справа, як бачите, цілком державно-національна!

9. Сама тобі Україна

Ось вона, їхня «територія»:

«Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до Berlin-Weissensee, Scharlottenburger Strasse, 59, im Hof, rechter Seitenflugel».

Оце всенька їхня держава: rechter Seitenflugel!

Гуляй біля Weisensee й співай: «Ще не вмерла Україна!» Вся державна робота.

10. Пропадай, моя бандура…

«Професорові» Барбарукові не до співів:

«Бандуру мистецького викінчення разом зі школою-нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/III».

Одне слово:

Взяв би я бандуру —
Взяв би та й загнав…
Бо сам я іздуру
Емігрантом став…

Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…

11. «Правне безправних…»

А цікаво було б послухати таку лекцію:

«Провід У. А. Т-ва «Січ» у Відні подає до відома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція д-ра О. Фединського на тему: «Правне становище бездержавних». Гостям раді».

4
Перейти на страницу:
Мир литературы