Дзвін сонця - Казанцев Александр Петрович - Страница 23

• Предыдущая
• 23/46
• Следующая

Повернувшись од папи, Гарсіа зліг. Він був майже переконаний: ватіканський гонець уже мчить до Іспанії з посланням найсвятішого папи до короля.

І він не помилився. Міняючи коней, гонець у двобарвній формі скакав сухопутним шляхом через Апенніни.

Поки він добирався туди, а другий гонець із відповіддю іспанського короля й наказом по іспанському гарнізону у вічному місті ще не відбув на каравелі, вулицями Рима рухалася сумна процесія. Очолював її сам кардинал Антоніо Спадавеллі, щоправда, чомусь не в повному облаченні, як на такий випадок, і не пішки, а в кареті, за якою йшли професіональні плакальниці, сповнюючи вулиці голосінням. За ними — граубюнденці під командуванням лейтенанта Вільгельма Бернарда несли дві труни. Процесію замикали, сидячи в одній кареті, французький посланник Ноаль у парадній формі з чорною пов’язкою на рукаві камзола і його друг письменник Ноде, ррль якого в цьому була далеко не останньою.

Похоронна, як могло здатися збоку, процесія, рухалася не на кладовище, а вийшла на Аппієву дорогу, знамениту не лише своїм віком (уперше вимощена камінням за часів Аппія-Клавдія), а й тим, що після придушення повстання рабів і гладіаторів на всьому її протязі були розставлені стовпи із розіп’ятими на них соратниками Спартака. Вела вона до Капуї, а далі — до давньої Брундізії.

Одначе, проминувши старовинні мармурові вілли біля перетину із другорядною, сучасною дорогою, процесія зупинилася. Плакальниць відпустили, карета кардинала, що виконала свій обов’язок, повернулась назад до Ватікана, змушуючи зустрічних іспанських солдатів відступатися, а граубюнденці разом зі своїм лейтенантом у супроводі карети французького посланника звернули на захід і вийшли до Тібру. Далі дивна процесія просувалася вздовж його берега аж до гирла. Неподалік від порту перед непоказною єгипетською фелюгою вона спинилася.

Тут Ноаль, котрий, очевидно, знав власника фелюги, старого єгиптянина, що командував двома темношкірими матросами, почав домовлятися з ним про те, щоб у супроводі пана Ноде доставити в Тулон дві труни з покійниками. Розмова більше скидалася на торг — єгиптянин, згадавши про своїх трьох сварливих дружин і цілу ораву дітей, просив, окрім призначеної йому тисячі пістолей, надбавки “за запах”, що йтиме з трун.

Ноде пообіцяв.

Труни повантажили на фелюгу. Ноде перейшов на борт суденця. Матроси тим часом напнули вітрила.

Посланник Франції в Папській області пан Ноаль ще довго стояв на березі Тібру, спостерігаючої, як меншими й меншими стають обоє вітрил фелюги.

Лейтенант Вільгельм Бернард спокійно чекав, коли посланник перестане махати мережаною хустинкою і сяде в карету, щоб із загоном граубюнденців провести його до Рима, не допустивши нового зіткнення з ворожими Франції іспанцями.

Карета Ноаля їхала повільно, бо граубюнденці, окрім свого командира, йшли пішки.

За кілька днів до порту в гирлі Тібру, спритно лавіруючи, причалила іспанська каравела. З фелюгою вона розминулася, мабуть, далеко в морі. На ній прибув гонець його католицької величності короля Іспанії з наказом про зміщення генерала Гарсіа з поста начальника іспанського гарнізону в Папській області й переведення його до діючої армії в Аррас, де йому доведеться воювати з французами.

Генерал Педро Гарсіа, проклинаючи ту мить, коли до нього завітав донощик із римської в’язниці, викликав капітана Лопеса і звелів йому супроводжувати його в Аррас, де доведеться зітнутися з противником, небезпечнішим, аніж нікчемні індіанці в Мексіці.

Капітан Лопес, зажурений, пішов збиратися в дорогу, вирішивши взяти з собою й вірного капрала Карраско. Все-таки той умів, коли треба, повернути свою шпагу не тільки проти биків.

Про те, що до Франції відправили дві труни, Лопес уже дізнався від своїх донощиків і поспішив повідомити про це генералові. Але навіть ця звістка мало втішила Гарсіа, хоча й підтверджувала успіх проведеної за його наказом операції проти змовників.

Жозеф Ноде стояв на борту фелюги, яку гойдало на хвилях, і побоювався приступів морської хвороби. Товстенький, миловидий, схильний, як справжній француз, до гумору, він, письменник, у житті віддавав перевагу домашньому затишку, спокою, а не пригодам власних героїв, що їх тепер мав витримати сам. А що як усе це відтворити в мемуарах? Одначе немає впевненості в тому, чи вдасться опублікувати подробиці подібної подорожі. Як подивиться на це кардинал Рішельє?

Берег Італії зник за горизонтом, коли господар фелюги, правовірний єгиптянин, шанобливо наблизився до француза, котрий супроводжував цей сумний вантаж. Йому згадалося, як він багато років тому на цьому ж суденці віз теж французів ГГєра Ферма з батьком і Рене Декарта, як вони милувалися красою моря. Господар з усмішкою глянув на огрядного Ноде і звернувся до нього, єдиного живого пасажира, по-французькому, маючи зачаєну надію:

— Хай продовжить аллах благословенне життя поважному панові і збільшить його щедрість, щоб вона зрівнялася з милістю, яку за кораном належить проявити до безталанного моряка, котрий знемагає від трьох старих і сварливих дружин, від вимагань дітей, таких же нахабних, як і невдячних, не рахуючи прохань юрби онуків! А чи не занадто барвисто малюєш ти свої знегоди, шановний послідовнику корану?

— Я лише дозволив собі нагадати вам про нашу домовленість: до самого аллаха дійшли не тільки мої благання, а й те, що відчуває мій ніс, змушений миритися з трунами, ще не похованими в землю.

— Що ж, тоді піднімемо віко труни, аби перевірити тебе на запах. Здається, іспанські кораблі досить далеко.

Трохи здивований шкіпер гукнув сивочубого негра-матроса, вільного од вахти біля стерна, і разом з ним підняв віко одної труни.

“Небіжчик” у чернечому одязі відкрив агатові, пронизливі очі й сперся на лікоть.

— Можна підвестися? — запитав він.

Від несподіванки єгиптянин упав на коліна, а негр відскочив убік.

— Як ваша рана, отче Фома? — спокійно спитав Ноде.

— Невеличка подряпина, синьйоре, та й годі.

— Одначе ви вміло впали. Не лише той негідник, що був тореадором, а навіть я подумав, що він убив вас.

— На місці бика я підняв би його на роги. Але як там наш захисник?

І вони підійшли до другої труни. Негр від забобонного страху сховався за вітрило. Віко підняли без нього, але з домовини ніхто не встав. Довелося Ноде, ченцю і шкіперу втрьох підняти звідти непритомного юнака і перенести його в єдину на фелюзі каюту.

Чернець розстебнув на ньому камзол, зітхнув:

— Наскрізне поранення в груди, велика втрата крові, хоч я устиг перев’язати його в домі посланника. Перев’яжу ще раз, недарма я писав у темниці медичний трактат.

І Кампанелла заходився старанно доглядати за Сірано де Бержераком.

Єгиптянин хитрувато зауважив Ноде, коли той вийшов із каюти:

— Аллах усе бачить, поважний пане! І якщо мені не можна доплатити за мій неслухняний ніс, якому нічого не вдалося почути, то сам аллах велить покласти на долоню за мій слухняний язик, якому є що розповісти.

Ноде весело зареготав, бо дуже любив сміятися.

— Гаразд, я дам тобі ще 500 пістолей, аби твій язик не вимовив зайвого, як твій ніс не відчув незвичного.

Єгиптянин лукаво глянув на гроби і низько вклонився.

Маленька єгипетська фелюга спритно шмигала поміж високими бортами шхун, бригів, барок, що стояли на рейді, і гордо пропливала мимо дрібних порівняно з нею рибальських човнів, які заповнили підступи до набережної Тулона. Вона завершила нарешті своє плавання, прослизнувши у відкритому морі повз усі іспанські кораблі, і тепер спокійнісінько стояла, прив’язана просмоленою линвою до мідного кільця молу.

Залишивши пораненого на догляд ченця-лікаря і єгиптянина, Ноде подався по підводу, щоб перевезти Сірано на заїжджий двір, перш ніж вирушити в далеку дорогу.

• Предыдущая
• 23/46
• Следующая