У підводних печерах - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 35
- Предыдущая
- 35/36
- Следующая
Чужий мав пса Рудика — маленького, вертлявого, схожого на лиса, з ним Пірат був знайомий. Вони стали гратися і так захопилися, що Пірат навіть не помітив, як зникли його Господарі. Але гра тривала недовго, поки Чужий не дав собакам по шматочку ковбаси. Пірат одержав більше, а Рудик образився. Спересердя пробував навіть вкусити свого хазяїна за палець, злостиво дивився на Пірата й погрозливо гарчав. Напасти він не наважувався, хоч і був на своїй території. Але не тому, що Пірат був гостем, просто він був сильніший від Рудика, про що той знав.
Пірат вирішив негайно піти звідси, але як? Він дивився на двері і гавкав — кликав Господарів. Однак вони не з’являлися, а Чужий тільки перевірив, чи добре зачинені двері.
Тоді Пірат вирішив схитрувати: він удав, ніби заспокоївся. Слушний момент таки настав, коли Чужий зібрався кудись іти. Пірат шмигонув у відчинені двері — тільки його й бачили.
Довго бігав він вулицями міста, але ніяк не міг найти знайомий запах. Тільки от сьогодні здалося йому, що він бачить Маленького Господаря. З усіх ніг, радісно гавкаючи, кинувся він за ним через вулицю, ризикуючи потрапити під машину, однак наздогнати не встиг — Маленький Господар зайшов до магазину. І ось Пірат сидить, чекаючи на нього.
Звичайно, Пірат не знав, що Господарі поїхали до іншого міста, а взяти його з собою просто не змогли й віддали своєму знайомому. Але й не знаючи цього, він відчував — трапилось якесь лихо.
Пірат сидів, аж поки не зачинили магазин. Холод притупив його тугу, і він весь тремтів од холоду. Зрештою пішов звідси і довго бігав вулицями та дворами, шукаючи притулку. Теплий куточок знайшовся в одному дворі, біля труби кочегарки. Стомлено ліг, опустив голову на лапи й відразу ж заснув.
З того дня почалося Піратове бездомне життя. Воно було сповнене пошуками їжі і безпечного місця. Пса завжди супроводжував страх. Він лякався інших собак, якщо вони були сильнішими за нього, побоювався людей з незрозумілими намірами. Але найбільше він боявся машин, особливо після того, як одна з них боляче вдарила його. Бідолаха скавчав, аж поки біль не вгамувався.
Для нього стало мукою перебігати вулицю. Як тільки Пірат збирався ступити на територію машин, вони, гуркочучи, мчали просто на нього. Намагався триматися ближче до пішоходів, але жах не давав йому зупинитися разом з людьми, коли вони чекали на зелене світло, і тоді Пірат ледве не потрапляв під машини. Та все ж серед безлічі злих автомобілів він відрізняв і добрі. То були продовольчі фургони. Пірат знав: люди в синіх комбінезонах завжди дадуть чогось попоїсти.
Та одного разу, коли він безпечно підбіг до фургона, щоб на льоту підхопити шматочок ковбаси, людина в синьому комбінезоні взяла його на руки. Але замість того, щоб почастувати Пірата чимось смачним, вона кинула його до фургона. Опинившись серед кількох таких же бездомних собак, Пірат аж тепер згадав, що комбінезон цієї людини пах зовсім не ковбасами, а чужими псами. Були серед його несподіваних сусідів і вороги. Але зараз не до гризні, — охоплені панікою, вони намагалися будь-що вирватися з фургона…
їх привезли до великого будинку. В ньому відчувався різкий неприємний запах. У коридорах снували люди в білих халатах. Вони не мали своїх запахів, й відрізнити їх було дуже важко.
Собак розсадили по вольєрах. Годували не те, щоб дуже ситно, але й голоду Пірат не відчував тут ніколи.
Настав день, коли Пірата перевели в окрему клітку. Спочатку йому було страшно від спрямованих на нього великих блискучих приладів, на яких спалахували різнобарвні змійки. Але згодом він звик і до приладів, і до ременів, що обперізували його тіло. Тільки одного разу він відчув біль — у той момент, коли йому вживлювали електроди.
Невдовзі Пірат познайомився з людьми, що працювали з ним, навчився відрізняти їхні обличчя й ходу. Він знав, що у маленької жінки, яка часто пахла смаженою рибою, можна випросити щось смачне. Для цього треба лежати нерухомо, поклавши голову на лапи. А прихильність худорлявого жвавого чоловіка в окулярах можна завоювати, якщо будеш демонструвати радість від його появи біля клітки.
Ну а догодити сердитому товстуну, якого звали Євгеном Петровичем, було дуже важко. Піратові він видався всемогутнім і всевидючим. Він знав наперед геть усе і терпіти не міг прикидання. Міг суворо покарати собаку, що насмілився ослухатися.
У присутності Євгена Петровича Пірат починав нервово тремтіти, і від цього змінювалися показання приладів. Він з усіх сил намагався улесливо дивитися на свого господаря, демонструючи згоду виконати найменше його бажання. Євген Петрович з’являвся йому у снах, як щось неприступне, грізне, величне, мов труба кочегарки, біля якої він знаходив притулок.
Євген Петрович не часто був присутній на дослідах. Математик, інженер, біолог — він займався питаннями біоніки. У лабораторію він зазирав тільки для того, щоб перевірити, як виконуються його замовлення. Зрідка він власноручно підключав Пірата до приладів, крутив верньєри, лаючи недбалих наукових співробітників і лаборантів.
Під час одного досліду, сперечаючись з кимось, він тицьнув вилку не в ту розетку. Пірата щось сильно вдарило, перед очима замиготіли вогняні кола, і він поринув у пітьму.
…Отямився Пірат в іншій кімнаті. Він погано пам’ятав, що з ним сталося. Спробував стати на ноги. Лапи тремтіли і роз’їжджалися в різні боки, як у цуценяти, голова була важкою.
Минуло кілька днів. Пірат видужував. І ось одного разу, коли клітку залишили не-замкненою, перед Піратом виникло нав’язливе видиво: ніби він вирвався з клітки, його намагаються зловити, але не можуть. Пірат знав, що двері в коридор відчинено — звідти долітав запах землі й трави. Виходить, зовнішні двері теж відчинені.
Пірат покрутив головою, скидаючи широкий ошийник, до якого тяглися дротики. Відчув різкий біль, але це не зупиняло його. Пес пробіг коридором і шмигнув у прочинені двері. За якусь мить Пірат уже був в одному із знайомих дворів й попрямував до смітника. Тут хазяйнував великий сибірський кіт, сердитий і самовпевнений, як Євген Петрович. У минулі часи Пірат не став би сперечатися з таким супротивником, а тепер він не поступиться. Зиркнувши на кота, що вигнув спину і виблискував очима, Пірат уже розрахував результат бійки. Якщо кіт таки наважиться напасти, його можна повалити на землю одним махом. Пірат загарчав і пішов на кота. І тоді трапилося диво: грізний супротивник фиркнув, жалібно нявкнув і втік.
Відвойований смітник Пірат зробив на деякий час своїм домом, а весь навколишній район — своєю територією. І часом він вільно мандрував містом, не лякаючись машин і чужих собак. Тепер Пірат знав: якщо пройшла певна кількість автомобілів, обов’язково виникне інтервал, під час якого можна перебігти вулицю. Він уже не лякався сигналів, навчився розраховувати час, за який машина опиниться на безпечній відстані.
Більше того, Пірат точно визначав, який собака зважиться на нього напасти і в яку мить це станеться. Тому найспритнішого супротивника Пірат обов’язково зустрічав у найкращій позиції, зручній і для нападу, і для захисту. Через деякий час його владу на території у кілька кварталів визнали майже всі бездомні пси, — навіть ті, що були значно сильнішими за нього.
Якось Пірат збирався перебігати вулицю, але в останню мить почув гуркіт автомобіля і зупинився. Гуркіт був не таким, як звичайно, — досвідчений автомобіліст визначив би, що машина їде з шаленою швидкістю.
Поряд почулися чиїсь кроки. Жінка з маленькою дитиною на руках ступила на бруківку. З другого боку вулиці її кликав чоловік.
Зелена сукня майнула перед очима Пірата. Раптом він побачив, що може трапитися, якщо жінка зробить ще хоч крок. Підкоряючись несвідомому пориванню, пес стрибнув, вчепився за сукню зубами і потяг жінку назад, до тротуару.
Жінка закричала, дитина заплакала. Якісь люди кинулися до Пірата. Але тут із-за рогу вилетіла машина швидкої допомоги з ввімкненою сиреною й вихором промчала повз них. Тільки тепер Пірат відпустив сукню. Однак тікати вже було пізно. Пес опинився у колі розгніваних людей. Високий чоловік у військовій формі спитав жінку:
- Предыдущая
- 35/36
- Следующая
