Історія з собаками - Гуляшки Андрей - Страница 14
- Предыдущая
- 14/28
- Следующая
Капітан Петров рушив до кондитерської, бо по дорозі з Пловдива кілька разів відчував гострий голод. Його переслідував аромат щойно налитої кави, запах теплих булочок. Але тепер, коли він ішов до кондитерської, їсти йому перехотілося. Уже не чув смачного духу кави.
Він повернув до управління шукати адресу Прокопієвого дядька.
Сіяв тихий, майже непомітний дощик. На вулицях було порожньо. Життєрадісна молодь Н уже пішла на заводи, пенсіонери ще човгали пантофлями по кімнатах, витріпуючи простирадла, відчиняючи навстіж вікна спалень, щоб провітрити помешкання.
На вулицях було тихо, й Авакума охопило дивне почуття, що він іде вже хтозна-відколи, що вулиця не має кінця, а дощ мрячить безперервно, невпинно, теж хтозна-відколи. Це було миттєве почуття, воно лише майнуло тінню в його душі, і слід його був невловний, як слід швидкокрилих птахів, — майнуть і зникнуть, тільки в повітрі наче лишиться щось від їхнього лету. Авакум вважав це почуття «повторюваності» просто за втому: п'ятдесят років іде він СВОЄЮ вулицею, яка лишається тією ж самою, хоча й виглядає завжди по-різному.
«На те літо обов'язково поїду до Італії», — майнула в нього думка. Він не міг закінчити останнього І ома своєї трилогії про середземноморську мозаїку, не пройшовши пішки від краю до краю сіцілійське узбережжя.
По дорозі, хоча й думав про Сіцілію, все ж не проминув великого квіткового магазину з виставленими у вітрині розкішними букетами осінніх квітів. Попросив продавщицю вибрати хризантем і айстр і залишив гроші, аби букет віднесли на зазначену на аркушику адресу.
Ці квіти були для маленької ясновидки.
О квіти!
Айстри своїм ніжним ароматом будили в душі щось давнє, а хризантеми сумно нагадували, що кінець кінцем усе стає лише спогадом.
День видався похмурий, і весело висвистувати не було від чого.
Та й з якої б то речі висвистувати в такий час?
Щодня о десятій годині керівники обох бригад приходили в апаратну управління. На цих коротких нарадах бували також начальник міліції, майор Іванов чи якийсь інший фахівець — залежно від теми наради. Того дня на нараду прибув лише майор Іванов. Авакум прийшов з капітаном Петровим, а полковник Горанов з'явився на півгодини пізніше — читав стенограми вечірніх допитів.
Після того як заслухано коротку інформацію про зібрані за останній час відомості, полковник Горанов попросив у Авакума дозволу узагальнити стан розслідування витоку інформації з ЗСС, наскільки він окреслився в даний момент. Авакум люб'язно кивнув, і Горанов відразу ж почав:
— Учора, двадцять четвертого жовтня, о третій тридцять дня генеральний директор ЗСС приніс інженерам конструкторського відділу — під розписку! — секретний документ під кодовою назвою МЗ. О п'ятій сорок п'ять начальник відділу інженер Прокопій Сапарев подзвонив генеральному директорові з наміром принести йому назад секретну документацію, аби той сховав її у свій спеціальний сейф. Генерального директора не було, й інженер Сапарев, не питаючи, чи той повернеться і коли його можна чекати, не порадившись із заступником генерального директора, вирішив замкнути документацію у сейф відділу. Він забрав ключ від сейфа, і, коли минуло кілька хвилин по шостій, троє інженерів — Сапарев, Хафезов і Карадимов — вийшли з заводу і так званою завгородньою дорогою попрямували до корчми «П'яні вишні».
О шостій двадцять шість хтось покликав інженера Прокоти Сапарева до телефону. О шостій двадцять вісім він вийшов з корчми. Вахтер відділу Стамо Стаменов (цієї ночі помер від крововиливу в мозок) і вахтер входу «Б» одностайно підтвердили, що інженер Прокопій Сапарев ПОВЕРНУВСЯ у відділ о шостій сорок і пробув там до шостої п'ятдесят.
Інженер Сапарев прийшов назад у «П'яні вишні» о сьомій годині три хвилини.
О сьомій двадцять у корчмі з'явився вахтер Стамо Стаменов і при свідках заявив, що інженер Сапарев був у конструкторському відділі, залишався там якийсь час і пішов за його відсутності, забравши з собою ключа.
З цього приводу між ними спалахнула суперечка, Сапарев ударив Стаменова по обличчю. Стаменов знепритомнів і, не приходячи до пам'яті, вночі помер у лікарні.
Під час розслідування встановлено:
а) що Прокопій Сапарев мав у руках секретні документи;
б) що біля сейфа залишилися двоякі сліди. Одні — від його сухого взуття, другі — від його ж взуття, тільки мокрого.
Примітка. Від шостої години йшов сильний дощ.
Слідчому Прокопій Сапарев давав ухильні й суперечливі покази щодо часу, проведеного ним між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини. Спочатку твердив, що зійшов на першій зупинці з автобуса номер два, розмовляв там близько п'яти хвилин з якоюсь людиною, а потім знову сів у автобус номер два. Потім, коли слідчий його притиснув, він давав інші покази — що простояв на зупинці не п'ять, а двадцять хвилин. Він твердив, ніби весь той час тримав парасоля розіп'ятим, а капітан Петров помітив, що після повернення Сапарева до корчми парасоль був сухий.
Інженер Прокопій Сапарев рішуче відмовився назвати ім'я людини, з якою (як він твердить) розмовляв двадцять хвилин на першій зупинці автобуса номер два. Він також відмовився точно вказати місце, де (як він твердить) розмовляв зі своїм приятелем. Коротко кажучи, він відмовився або й не міг довести своє алібі, яке б звільнило його від підозри, що час між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини він використав на те, щоб піти на завод, побути там і повернутися назад.
Його відмова довести алібі, сліди мокрого взуття біля сейфа, покази двох вахтерів, що бачили, як він заходив у відділ, а також покази вахтера при вході «Б», який бачив, коли він виходив з відділу, — це, на мою думку, НЕЗАПЕРЕЧНІ докази того, що інженер Прокопій Сапарев винуватець витоку секретної інформації з ЗСС.
Кілька слів про листа, що Сапарев залишив матері в Пловдиві. З цього листа випливає, що в історію замішана особа, яку Прокопій називає дядьком, хоч вона, очевидно, ніякий йому не родич. Дядько — це, ясна річ, кличка. Прокопій Сапарев напевно робить цьому чоловікові якісь послуги, що за них той повинен заплатити фунтами. З листа можна судити, що дядько — скомпрометована особа і що поводиться він неделікатне.
Особливе місце в зв'язку з листом посідає мати інженера. Вона зв'язана з дядьком, а отже, теж замішана в цю історію. Можливо, її роль зводиться до ролі зв'язкової між інженером і дядьком, але це ще треба з'ясувати.
Я гадаю, що до справи якось причетні двоє інших інженерів — Хафезов і Карадимов. Останнім часом вони постійно ходять укупі — і це має насторожити нас. Очевидно, щось їх об'єднує і згуртовує. Хафезов прикривається ім'ям своєї дружини, яка працює судовим слідчим, а Карадимов — славою легковажного зальотника.
У справу напевно замішані й інші люди. Кому, наприклад, наш інженер передає інформацію? Хто його резидент? Які канали використовуються для передачі інформації?
Але це вже подробиці. Коли потягнемо за потрібну нитку, розпуститься вся панчоха. Правда ж?
Хочу додати ще одне. Якби навіть не вчорашній випадок, я все одно вивів би Прокопія Сапарева на чисту воду. Моя комп'ютерна система спостереження й нагромадження ознак вивела Прокопія Сапарева на червону позицію, а це означає, що з усіх «інформаторів» він оптимальний, тобто найімовірніший.
Знаю: ця система не до смаку моєму колезі Захову, він недолюблює електроніку й хоче до кінця залишитися вірним принципам старого, «класичного» мислення. Ну що ж, він представник застарілої школи, і його право й справа честі дотримуватися її принципів.
Та кінець кінцем чи так уже важать методи? Важливі наслідки. Прокопій Сапарев у наших руках, і це найголовніше! Незабаром розпустимо всю панчоху, й витік секретної інформації з ЗСС нарешті припиниться!
Я пропоную вже сьогодні виїхати до Софії і там на вищому рівні вирішити, як повести справу далі, тобто коли взяти інженера та його найближчих помічників.
- Предыдущая
- 14/28
- Следующая
