Легенди про зоряних капітанів - Альтов Генрих Саулович - Страница 3
- Предыдущая
- 3/24
- Следующая
Тільки дуже сильна людина може на схилі літ, не здригнувшись, зустрітися віч-на-віч з юністю. Такі зустрічі гублять боягузів, але дають силу людям мужнім. Старий же мав ясний розум і непохитну волю.
Юнак приніс кави. Старий скинув куртку і мовчки пив гарячий, напоєний ароматом півдня напій. Сьорбаючи, він задумливо дивився в маленьку чашку: чорна рідина примусила його згадати озеро — стартовий майданчик іонольотів. Думки його повернулись до ракети. Він подумав, що цього разу дані, добуті роботом, можуть бути цікаві.
— Зірка Ван-Маанена, — пробурмотів він. — Що ж, якщо мої припущення правильні…
— Ви щось сказали? — квапливо спитав юнак.
Старий подивився на нього. У примружених очах під сивіючими бровами блиснула лукава усмішка.
— Ви любите несподіванки?
— Так! — швидко відповів юнак. У голосі його прозвучав виклик.
“Молодець! — подумав старий. — Гарний хлопець. Він чимось схожий на…” І старий згадав одного з своїх давніх друзів.
— Сьогодні будуть несподіванки, — мовив він.
— Якщо ви знаєте це…
— Я знаю, — перебив старий, — але мені невідомо, які саме.
Він хотів сказати ще щось, та не встиг: почулося гудіння, і в напіввідчинені двері боком протиснулась стальна напівсфера — робот. Старий віддав юнакові порожню чашку. З діловитим гудінням робот прослизнув до стенда, опустився точно на середину. Гудіння припинилося.
Двоє людей мовчки дивилися на машину, яка побувала на чужій планеті. На полірованому корпусі робота поблискували герб, напис “СРСР” і дата відльоту.
— Союз Радянських Соціалістичних Республік, — прочитав юнак.
— Так, — озвався старий. — Тоді ще соціалістичних. Через шість років це слово було замінено іншим — “комуністичних”.
— Це сталося за дванадцять років до мого народження, — схвильовано промовив юнак.
Він наблизився до металевої черепахи і обережно доторкнувся до опуклого герба. Потім обійшов навколо робота.
— Що це? — вигукнув він. — Нічого не розумію! Дивіться! Тут напис…
Старий підвівся, увімкнув верхнє світло. На гладенькому боці робота було вирізьблено: “Люди Землі, ми…” Юнак запитально дивився то на старого, то на напис. Урешті він не витримав.
— Це зробили там, — промовив він. Голос його тремтів. — На планеті були розумні істоти…
— Розумні? — задумливо перепитав старий. — Ні, не просто розумні. Вони набагато розумніші від нас. І в цьому загадка.
— Яка? — нерішуче спитав юнак.
— Вони не встигли закінчити напис, — думаючи про своє, сказав старий. — Так, ось заглибина — це початок наступного слова.
— Чому ж вони розумніші від нас? І яку загадку ви мали на увазі? — настійливо допитувався юнак. Його дивував спокій старого і дратувала неквапливість, з якою той оглядав робота.
Старий повернувся до крісла.
— Ракета досягла зірки Ван-Маанена, — тихо, наче розмірковуючи вголос, сказав він. — У цієї зірки, як ми знаємо, єдина планета. Ракета тимчасово стала її супутником. Спочатку спостереження велося бортовими приладами, потім допоміжна ракета спустила вниз робота. За наперед складеною програмою робот мав пробути на планеті п’ятдесят годин. Якщо б він не повернувся через п’ятдесят годин, ракета вирушила б у зворотну дорогу. Тепер ви розумієте? Ці істоти за п’ятдесят годин змогли зрозуміти будову робота і за його апаратурою освоїли мову.
— Це неможливо! — вигукнув юнак.
Старий знизав плечима:
— Гляньте-но ще раз на напис. Зверніть увагу, що фразу не закінчено, але все ж її складено із дуже акуратно вирізьблених літер. Не забуто навіть найдрібніших і, власне кажучи, непотрібних деталей. Ці істоти не знали, що можна спрощувати літери. Вони точнісінько скопіювали їх з друкарського апарата робота.
— Але ж бо у робота є і звукофіксуюча система, — сказав юнак. — Чому ж… Ага, розумію! Отже, ми почуємо їхні голоси?
— Ні. — Старий усміхнувся. — Ми почуємо роботів голос. Звукофіксуюча система не призначалася для запису зовнішніх звуків. Вона відбивала тільки те, що підсумовував роботів електронний мозок. Через це голос мусить належати роботові, але слова можуть бути підказані… ними.
— Ви казали про якусь загадку.
— Так. Вони розумніші від нас. У них давніша культура. Можливо, вони випередили нас на тисячі, мільйони років. Так чому ж ми прилетіли до них, а не вони до нас? У цьому й криється загадка.
Старий настовбурчившись сидів у кутку. Юнак нетерпляче переступав з ноги на ногу. Йому хотілося швидше відчинити робот, але старий мовчав, поринувши у свої думи, і юнак не зважувався його турбувати. Юнак не розумів старого. Нащо треба розмірковувати, коли можна просто відчинити робота і про все дізнатися? На місці старого він саме так і зробив би. “Чому він зволікає? — подумав юнак. — Якщо відгадає, це не буде мати значення, бо однаково робот скаже сам. А якщо помилиться… буде соромно. Ні, я б не став думати!”
Старий думав. Він розв’язував задачу, як шахіст, — на багато ходів уперед. З кожного зробленого ним висновку випливали все нові й нові наслідки, логічні побудови ставали складними і звивистими. Потім усе відразу спростилося. Він намацав правильну путь — і думки рвонулися вперед.
— Вони прилетять до нас! — вигукнув старий, скочив і відштовхнув геть крісло. — Напевне, вони вже летять!
Юнак розгублено дивився на старого. Юнак знав, що палеонтологи можуть по одній знайденій кістці відновити вигляд давно відмерлої тварини, але він не чекав, що з такою певністю на підставі єдиного факту можна дійти таких далеких і несподіваних висновків.
— Лупу! — наказав старий, підходячи до робота.
Юнак загаявся, і старий незадоволено повторив:
— Я сказав — лупу! Ну, швидше-бо!
Лупу знайшли в одній із шухляд вробленої у стіну шафи. Старий уважно оглянув відполіровану поверхню робота.
— Чудово зроблено! — схвально прошепотів він. — Метал майже не встиг розм’якнути.
Він кинув лупу на крісло і швидко пройшовся з кутка в куток. Юнака здивувала дідова хода — легка, пружна, молода.
— Відкрийте робота, — наказав старий, вернувшись до крісла.
Він сів, граючись лупою і всміхаючись. Юнак довго порався біля кришки робота. Нарешті, клацнувши, кришка піднялася.
— Подивіться, чи знято внутрішні пломби, — сказав старий.
— Пломб немає!
— Ага, — старий задоволено хитнув головою, — отже, вони повністю розбирали робота. — Він пожував губами. — І немає жодних слідів вогню?
— Вогню? — здивовано перепитав юнак. — Ні, звичайно, немає. А чому?
— А тому, — чітко, відділяючи слово від слова, промовив старий, — що цей робот був у світі з антиречовини. Так, так, не перебивайте! Зірка Ван-Маанена, її єдина планета, істоти, що цю планету населяють, — усе з антиречовини. Ті ж атоми, ті самі молекули, але замість електронів — позитрони, замість протонів, нейтронів, мезонів — антипротони, антинейтрони, антимезони.
— Але ж робот мав би вибухнути, натрапивши на антиречовину, — заперечив юнак. — Речовина й антиречовина аннігилюють, перетворюючись в енергію.
Старий посміхнувся.
— Ви непогано знаєте початки фізики, — глумливо сказав він. — Однак ви забули аксіоми філософії. Розвиток ніколи не зупиняється. Істоти, які живуть на цій планеті, пройшли довший шлях, ніж ми. Вони навчились — правда, зовсім недавно — запобігати вибухам при зіткненні тіл з речовини й антиречовини.
— Недавно? — перепитав юнак.
— Так, недавно, — твердо повторив старий. — Саме через це вони не могли прилетіти на Землю раніше.
Юнак тремтів, мов у лихоманці. Він з ляком дивився на старого — той здавався йому ясновидцем.
— Увімкніть звукофіксуючу апаратуру, — сказав старий.
Юнак натиснув кнопку. Відразу ж почулося неголосне шипіння. Чіткий, але абсолютно безбарвний голос промовив: “Ввімкнуто прилади. Допоміжна ракета відокремилась від іонольота і йде в атмосферу планети. Ззовні спостерігається підвищена концентрація позитронів…”
Голос затих. Ледве чутно шаруділа стрічка магнітофона. Потім той же позбавлений будь-яких барв голос вів своє: “Висота над поверхнею планети шість тисяч кілометрів. Концентрація позитронів швидко зростає. Корпус робота нагрівається… Висота чотири тисячі кілометрів. Атмосфера планети складається з антиречовини. Повернення неможливе — відмовили керма ракети… Три тисячі кілометрів. Плавиться метал на висунутих частинах робота. Прилади працюють нормально. За тридцять секунд станеться вибух…”
- Предыдущая
- 3/24
- Следующая
