Легенди про зоряних капітанів - Альтов Генрих Саулович - Страница 18
- Предыдущая
- 18/24
- Следующая
— Глибина невелика, — промовив капітан. — Метрів п’ять—шість. Ну, що ви скажете, старшина? Зможемо ми витягти ці блискавки? Зважте, будь ласка, справа добровільна. Так мені з управління радіювали. Хтозна, як вони поводитимуться під водою…
— Еге ж, дуже цікаво! — підхопив Кравцов. — Ми таких експериментів ще не ставили. Поки що, треба гадати, блискавки збереглися, але… Якщо вибухне одна, бабахне і решта. Тоді від цього острівця тільки дим піде. Знаєте що? — Він повернувся до капітана: —Дайте мені акваланг, я полізу сам.
Горобейчик довго плямкав губами, потім спитав мене:
— Як ви гадаєте?
Я відповів, що готовий спуститись. Але якщо Кравцов справді може користуватись аквалангом, то краще піти вдвох, бо в цих блискавок, як зауважив сам Кравцов, непокірна вдача.
— Вирішено! — вигукнув Кравцов. — Ідемо разом.
Я пояснив йому, що на кораблі вирішує капітан.
Горобейчик ще довго плямкав губами і нудно дивився на щогли, що стриміли з води.
— Підете вдвох, — урешті сказав він. — Блискавки будете вантажити на шлюпку і звозити на острівець, он туди, бачите? Я викличу по радіо баржу, ризикувати кораблем мені не хочеться.
Мушу признатися, спершу було страшнувато йти під воду. Мені двічі доводилось розряджати міни, але це дитяча гра порівняно з підйомом блискавок. Міна — тільки чорний ящик, а ці блискавки світилися. І як світилися! Коли ми добрались до трюму і побачили їх, у мене з’явилося велике бажання мерщій дременути на поверхню… Блискавки випромінювали якесь зовсім фантастичне світло — яскраве, іскристе, тремтливе. Це було страшно, але гарно. Ви знаєте, підводний світ щедрий на красиві видовиська. Якщо, наприклад, лягти на спину і дивитись крізь невеликі хвилі на сонце, ви побачите дивовижну гру барв. Але такої краси мені ще не доводилось бачити. Я навіть не знаю, як розказати про це. Ну, скажімо, візьміть діаманти, сотні діамантів, збільшіть кожен із них до розмірів великого кавуна, киньте у воду і освітіть… Вода була зеленкувато-синя (“Допитливий”, як я вже казав, затонув на незначній глибині), дуже чиста, а блискавки випромінювали жовто-оранжеве світло. Створювалось зовсім незвичайне, феєричне видовисько: вся товща води світилася переливчастими, іскристими, сліпуче яскравими барвами — від лимонно-жовтої до пурпурової.
Так, я забув сказати, що блискавки рухалися. Вони плавали, повільно розгойдуючись, як великі медузи, і це створювало неповторну гру барв. Під час видиху з акваланга виривається ціла зграйка бульбашок; так ось, найпрекраснішим було свічення оцих бульбашок. Не знаю, завдяки яким законам оптики це відбувалось, але кожна бульбашка сяяла зсередини, причому світло це було зовсім інше, ніж світло води. Бульбашки відсвічували червоним, оранжевим, жовтим, вода ж майже весь час мала м’якше забарвлення — пурпурне, зеленаве, голубе. Я ніколи не думав, що поєднання барв можуть бути такі щедрі, розкішні…
Кравцов спіймав одну блискавку і уважно оглянув її. Мені здалося, що він не дуже задоволений і чогось побоюється. Тобто чого саме він міг побоюватись, я уявляв. Але перший, так би мовити, переляк пройшов, і чомусь не хотілось вірити, що може статися катастрофа.
Потім Кравцов спустився в трюм і почав відбирати блискавки. Наскільки я зрозумів, він у першу чергу відбирав найнебезпечніші. Я звернув увагу — вони були яскравіші, світліші від інших.
А взагалі, мороки з цими блискавками було чимало. Ми підіймали їх по дві—три штуки: Кравцов ловив сіткою, передавав мені, а вже я виносив їх нагору і складав у шлюпку. Коли блискавок набиралося штук із двадцять—двадцять п’ять, я сідав на весла і гріб до острівця. Тут я складав блискавки у неглибокій, прикритій брезентом печері. І знову повертався під воду, до Кравцова. Через кожну годину ми влаштовували перерву. До нас підходив катер (“Грім” стояв кабельтових за два від нас, Кравцов заборонив наближатись), і поки ми відпочивали, хлопці міняли балони на аквалангах — стиснене повітря в цих апаратах швидко витрачається.
Ми взялись до роботи об одинадцятій годині. До шостої вечора на “Допитливому” залишалось сотні півтори блискавок, не більше. Ми знову заправили акваланги. Я розраховував до темряви все скінчити. Але сталося інакше.
У першу мить я не зрозумів, що скоїлось. Ми поралися в трюмі (блискавки бігали, мов живі, і не хотіли йти в сітку), і раптом я відчув, що нагорі щось трапилося. Вода потемніла, почувся глухий гул. А потім виразно долинув шум гвинтів. У таких випадках водолаз не помиляється: я зрозумів, що “Грім” відпливає.
Шквал налетів несподівано — восени на Каспії трапляється таке. “Грім” не міг не відійти, інакше його б викинуло на скелі. Він мусів відійти, не гаючи жодної хвилини. У Горобейчика не лишалося часу попередити нас, треба було рятувати корабель, екіпаж. На його місці я зробив би так само.
Ми залишились на Зламаній Щелепі.
Я вивів Кравцова на острівець. Нам пощастило вибратись на берег, добігти до печери і залізти під брезент.
Ми зняли акваланги, перевели дух. У печері було світло і тепло — від блискавок.
А вітер усе дужчав. Одразу запанувала темрява. Очі страшенно стомилися від яскравого світла блискавок, і я майже нічого не бачив. Та й що можна було побачити? Печера знаходилась метрів за тридцять від моря. Хвилі оскаженіло накидалися на острівець, заливали скелі, здіймались до неба брудно-сірою стіною…
Все це сталося за якусь чверть години, а може, й того менше.
— Ну, як пригода? — спитав я у Кравцова.
— Цілком, — відповів він. — Цікаво, що буде далі.
Цей хлопець, здається, ніколи не падав духом. Я пояснив йому, що нічого страшного нема: посидимо тут, поки не пройде шквал, потім повернеться “Грім” і підбере нас.
— Усе як у пристойному романі,—сказав Кравцов. — Корабельна катастрофа, пустельний острів, скарби загиблого судна… До речі, ще ніколи робінзони не мали такого енерго-озброєння. Тут дві з половиною сотні блискавок, значить… так, енергії приблизно як у десятьох залізничних ешелонах з пальним. І зверніть увагу, як чудово спакована ця енергія: нам навіть не жарко.
Він замовк, і я помітив на його обличчі занепокоєння.
— Авжеж, кумедні вони, оці звірята, — продовжував він нарочито веселим голосом. — Майже порожнеча… Газова плазма: суміш атомних ядер газу і зірваних з них електронів. Років через п’ять блискавки стануть товаром широкого вжитку. Ви зможете прийти до крамниці і сказати: “Загорніть парочку…”
Я розумів, що Кравцов нарошне завів цю балачку, його щось непокоїло, і він хотів відвернути мою увагу. Я спитав, чому блискавки не розпадаються.
— Магнітне поле, — відповів Кравцов. — У фізиці це зветься пінч-ефектом, або ефектом стиснення. Спершу виникає електрична дуга у вигляді стовпа, потім під впливом власного магнітного поля стовп газової плазми стискується і перетворюється на пару. Стиснута плазма розігрівається, починає світитися. Можна навіть одержати таке стиснення, при якому у плазмі почнеться…
Він не скінчив фрази. Зверху на брезент щось упало. Я швидко виліз із печери і, коли очі звиклися з напівмороком, побачив, що це була наша надувна шлюпка; її викинуло на острівець хвилею. Мені ледве вдалося втягти шлюпку під край брезенту. Поверх брезенту я наклав каміння.
Вітер став напористим, різким, водяні краплі сікли по обличчю, немов градинки. Я знову заліз у печеру. Кравцов розглядав оранжеву блискавку і, насупившись, співав:
Побачивши мене, він замовк.
— Все-таки приємно зазнавати аварії з таким вантажем, — сказав він. Голос у нього був фальшиво-бадьорий. — Для робінзонів ціла проблема розпалити багаття, а в нас у необмеженій кількості тепло і світло…
— Слухайте, Олегу Павловичу, — обірвав я його. — Давайте будемо відверті. Що сталося? Ви, бачу, чимось стривожені.
- Предыдущая
- 18/24
- Следующая
