Село не люди - Дашвар Люко - Страница 54
- Предыдущая
- 54/54
Изменить размер шрифта:
54
– Ану, бабо, тихіше! – гримнув на Ничипориху Роман. – Вимітайтеся мені.
– Разом вимітаймося, – Ничипориха. І просить: – Гайда на Шанівку глянемо.
– А чого ж…
Над мазанкою зметнулася легка хмаринка. До Шанівки попливла. Розігнала наглі хмари. Ясно стало. Так ясно, що, може, хоч Бог урешті побачить малу Шанівку.
This file was created
with BookDesigner program
08.09.2009
54
- Предыдущая
- 54/54
Перейти на страницу:
