Серце Змії - Єфремов Іван - Страница 16
- Предыдущая
- 16/16
Чужі здригнулися. Командир виступив наперед і впритул наблизив обличчя до прозорої перегородки, вдивляючись величезними очима в незугарні креслення Афри. І раптом підняв над чолом зчеплені в пальцях руки й низько схилився перед жінкою Землі.
Вони зрозуміли те, що лише натяком в останню мить розставання народилося в мозку Афри і, викликане тугою розлуки, насмілилось вирватися. Афра думала про зміну, зухвалу заміну хімічних перетворень, що приводили в дію увесь величезної складності організм людини. Шляхом впливу на механізм спадковості замінити фторовий обмін речовин на кисневий! Зберегти всі особливості, всю спадковість фторових людей, але примусити їх тіла працювати на іншій енергетичній основі. Це гігантське завдання було ще таким далеким від можливості свого здійснення, що навіть сім століть розлуки «Теллура» з Землею, століть безперервного наростання успіхів науки, навряд чи набагато наблизять його вирішення.
Але як безмежно багато можуть зробити об’єднані зусилля обох планет! Якщо ж до них приєднаються й інші мислячі побратими… фторове людство не пройде безслідною тінню, що загубиться в глибинах Всесвіту.
Коли люди різних планет з незліченних зір і галактик неминуче поєднаються в космосі, сірошкірі мешканці фторової планети, можливо, не будуть ізгоями через щонайрідкіснішу випадковість будови своїх тіл.
І, можливо, туга неминучої розлуки і утрати була перебільшеною? Недоступно далекі за будовою своїх планет і тіл, фторові люди і люди Землі схожі в житті і вже зовсім близькі в розумі й почуттях. Афрі, яка дивилася у величезні розкосі очі командира білого зорельота, здавалося, що все це вона прочитала у них. Чи це було лише відображенням її власних думок?
Та чужі, вочевидь, володіли тією ж вірою в могутність людського розуму, що була властива людям Землі. Ось чому навіть боязка іскра надії, висловлена жінкою-біологом, так багато означала для них, що їх вітальні жести більше не скидалися на знак прощання, а ясно свідчили про майбутні зустрічі.
Обидва зорельоти повільно розходилися, побоюючись пошкодити один одного силою своїх допоміжних моторів. Білий корабель на хвилину раніше окутався хмарою сліпучого полум’я, за яким, коли воно згасло, не виявилося нічого, крім пітьми космосу.
Тоді й «Теллур», обережно розігнавшись, увійшов у пульсацію, котра правила мовби мостом, що скорочував раніше неосяжну довжину міжзоряних шляхів. Надійно сховані в захисних футлярах люди вже не бачили, як укорочувалися світлові кванти, що летіли назустріч, і далекі зорі попереду голубіли і ставали все більш фіолетовими. Потім зореліт занурився в непроникний морок нульового простору, за яким квітло й чекало гаряче життя Землі.
- Предыдущая
- 16/16