Година Бика - Єфремов Іван - Страница 44
- Предыдущая
- 44/110
- Следующая
— І ви не знаєте, що передачі Великого Кільця інколи ловлять тут, на планеті Ян-Ях?
— Не може бути!
Фай Родіс ледь усміхнулась, згадавши відвідання бібліотеки в Інституті Суспільного Устрою.
…Вдоволений інтересом землян, начальник-»змієносець» провів їх через простору залу з численними колонами, виступами, різьбленим каменем і позолоченим деревом, оздобленими барельєфами. Змії, схожі на квіти, чи квіти — на змій, — цей надокучливий мотив повторювався на ступінчастих виступах горішньої частини стін, решітках хорів, капітелях і підніжжях колон. Вузенькі вікна прорізали масиви книжкових шаф, тіні яких перехрещувались, немов віяла, на кам’яній підлозі, а прозорі куполи стелі освітлювали високо розташовані скульптури тварин, черепашок і людей у спотворених безумством чи людтю масках. По центральній осі довгої зали на химерних мідних підставках стояли небесні глобуси, відгороджені один від одного столами з кольоровими картами. Землянам було досить лише глянути на них, щоб зрозуміти, що зображення інших світів, таке детальне і наближене, не могли дати ніякі телескопи. Отже, тормансіани зрідка ловили передачі Великого Кільця.
Бідолаха інженер усе ще дивився на Родіс здивованими очима.
«Погляд ідеаліста», — подумала Родіс, порівнюючи його з ширяючими очима «Змієносців» та з пильним, проникливим поглядом «лілових» вартових. Вона зробила умовний знак.
Гріф Ріфт увімкнув зворотний зв’язок.
— Познайомтеся з вашими побратимами в зорельоті, Таель, — сказала Родіс, показуючи на стереозображення Ріфта і Саїна, — тільки говоріть повільніше. У них бракує практики з мови Ян-Ях.
Зорелітникам сподобався цей щирий тормансіанин з відкритою душею.
Фай Родіс повільно пішла вздовж квіткової клумби, дозволивши Таелю самому говорити з її друзями.
— Ви можете заповнити прірву нашого незнання? Можете показати нам і Землю, і планети інших зірок, і найвищі досягнення їх цивілізацій? — збуджено запитував інженер.
— Усе, що ми вивчили самі! — запевнив його Ріфт. — Але у всесвіті відомо так багато явищ, перед якими ми — немов діти, котрі ще не вміють читати.
— Нам хоч би десяту частину ваших знань, — усміхнувся інженер Таель, — я кажу — нам. Є багато людей на планеті Ян-Ях, які куди більше заслуговують знайомства з вами, ніж я! Як це зробити? Сюди, в цей палац, їм ходу нема.
— Можна демонструвати фільми й говорити навіть з тисячею чоловік біля зорельота, — сказав Гріф Ріфт.
— І забезпечити їхній захист, — додав Соль Саїн.
Вони почали обговорювати план дій. Родіс не брала участі. Гріф Ріфт поглядав на її постать, що темніла віддалік біля якоїсь химерно викривленої скульптури на розгалуженні двох садових доріжок.
— Найголовніша складність, як завше, не в техніці, а в людях, — підсумував Гріф Ріфт. — Виявляється, ви не вмієте розрізнити психічну структуру людини за її зовнішнім виглядом.
— Ви передбачили це, говорячи про індикатор ворожості, — нагадав Соль Саїн.
— Поки його немає, який сенс у моєму передбаченні! і Підійшла Фай Родіс і сказала:
— Поки ми не придумали психоіндикатора, доведеться нам узяти на себе його роль. Евіза, Вір і я, як загартованіші психічно, відбиратимемо знайомих і друзів Таеля. Так збереться початкова аудиторія.
Коли в кабіні зорельота зникло зображення саду, Соль Саїн сказав:
— Усе це нагадує легенду про Іоланту, тільки навпаки.
— Навпаки? — не збагнув Ріфт.
— Пам’ятаєте легенду про незрячу дівчину, яка не розуміла, що вона незряча, поки не прийшов до неї лицар? Так само й тут: і заборонений сад, і осліплений невіглаством чоловік, і лицар з широкого світу, тільки в жіночій подобі. І навіть у панцері…
Гріф Ріфт скупо усміхнувся, стиха постукуючи пальцями по пульту.
— Споконвіку одне й те ж питання: чи задля щастя потрібні знання, чи краще цілковите невігластво, але злагода з природою, невибагливе життя, прості пісні?
— Ріфт, де ви бачили просте життя? Воно просте лише в казках. Для мислячої людини одвічно єдиним був шлях до пізнання необхідності й перемога над нею, зруйнування інферно. Інший шлях міг бути тільки через притуплення думки, винищення розумних створінь до цілковитого перетворення людини в тварину. Вибір: або вниз-у рабство, або вгору — до невтомної праці, творчості й пізнання.
— Ви маєте слушність, Соль. Але чим зарадити їм?
— Знанням. Тільки знаючі можуть обирати свої шляхи. Тільки вони можуть створити охоронні системи суспільства, які дозволять уникнути деспотизму і обману. Результат невігластва-оця розграбована планета, де соціальна структура дає змогу здобути освіту лише двадцятій частині людей, а решта звеличує красу передчасної смерті. Та досить слів, я побуду кілька днів на самоті і подумаю над індикатором. Передайте упаковку інформації Менті Кор.
Соль Саїн вийшов. Довга ніч Торманса тяглася повільно. Гріф Ріфт думав: люди Землі прагнули допомогти жителям Торманса, проте чи не було в їх діях того забороненого і злочинного втручання в чуже життя, коли представники вищої цивілізації, які не розуміють її законів, завдавали непоправної шкоди процесу нормального історичного розвитку? Людство деяких планет відобразило ці втручання в легендах про посланців Сатани, духів пітьми й зла.
Ріфт закрокував по кабіні, занепокоєно поглядаючи на сім зелених вогнів, ніби шукаючи відповіді. Він хотів порадитися з Фай Родіс, проте не встиг. Це вона познайомила їх з Тормансіанином нижчого стану і спрямувала розмову в таке русло, із якого землянам одразу став зрозумілим злочинний розрив інформації.
Ні, знання і краса, на які має незаперечне право кожна людина, не порушать історичного розвитку, якщо з’єднають обірвані провідні нитки! Навпаки, вони виправлять зловмисно зупинену течію історичного процесу, спрямують його в потрібний бік. Велике щастя врятувати одну людину, якою ж буде радість, коли вдасться допомогти цілій планеті!
І в цілковитому безгомінні нічного корабля його командирові почувся голос Фай Родіс, який твердо і рішуче сказав йому: «Так, любий Ріфт, так!»
Зодягнуті у легкі аварійні скафандри Нея Холлі, Олла Дез, Гріф Ріфт і Дів Сімбел стояли на куполі зорельота. Над ними височів білий балон, сяяв дзеркалами електронного перископа і слабо джеркотів турбінкою, що втримувала його проти вітру. Перед Дів Сімбелом розкрилася в усій красі місцевість навкруг зорельота. Пілот підняв руку, і Гріф Ріфт повернув широко розставлені об’єктиви далекоміра-стереотелескопа в напрямі, що позначився на лімбі. Всі земляни по черзі припадали до віконечка далекоміра: їм сподобався вибір інженера-пілота.
Посеред безплідних урвищ коричневої землі, врізаних у пасма жовтих прибережних пагорбів, лежала ниркоподібна улоговина, різко обмежена виступами перевернутих шарів пісковика. Звернений до зорельота бік приморського цасма підрізався крутим бескидом, що захищав улоговину од вітру. З приморських пагорбів аж до води спускалися густі зарості чагарника.
— Місцевина ідеальна! — сказав задоволений Сімбел. — Загороджує захисними полями обидва краї улоговини, а збоку — хвосто-полярну частину аж до моря. Глядачі припливатимуть уночі і, минувши чагарник, спускатимуться в долину.
— А маяк? — запитав Гріф Ріфт.
— Не потрібен, — відповіла Олла Дез. — Для захисного поля доведеться ставити вежку, вона ж слугуватиме й передавачем ТВФ за кілометр від «Темного Полум’я». Піднімемо щоглу зі щілинним ультрафіолетовим випромінювачем, а їх нехай забезпечать люмінесцентними гоніометрами.
Спостерігаючи за зорельотом, охоронці побачили, як спустився білий балон, і чудовисько, що з’явилося з невідомих глибин космосу, заревіло. Двома протяжними гудками воно викликало представника варти.
Офіцер, підійшовши до зорельота, зрозумів, що земляни, які стояли на куполі, мали намір щось робити збоку від корабля. Але завваживши, що у цій зритій яругами місцевості не було жодної душі, він подав сигнал дозволу. Хвилі пилу й диму ринули від зорельота, перетворившись у прямовисну стіну, яка закривала приморські пагорби. Коли дим розвіявся, тормансіани побачили пряму дорогу, що пролягала через зарослі й байраки і закінчувалась на підвищенні, де росли поодинокі дерева з колючим, обвислим віттям. Офіцер варти вирішив повідомити начальників про несподівану активність землян. Та не встиг він зв’язатися по радіотелефону з Управлінням Очей Ради, як із надр «Темного Полум’я» виповзла споруда, схожа на низький, вертикально поставлений циліндр і, величаво перевалюючись, рушила щойно прокладеною дорогою. За кілька хвилин циліндр досяг кінцевої точки і завертівся там, вирівнюючи кам’янистий ґрунт. Він обертався дедалі швидше і нараз став рости вгору, висуваючи оберт за обертом спірально скручену товсту смугу білого металу. Поки офіцер варти доповідав, над деревами уже піднялась блискуча вежка, схожа на розтягнуту пружину й увінчана тонкою жердиною з кубиком на верхівці. Із зорельота ніхто не виходив, вежка стояла нерухомо. На сухому і спекотному побережжі все стихло, і тормансіани вирішили нічого не робити.
- Предыдущая
- 44/110
- Следующая
