Година Бика - Єфремов Іван - Страница 18
- Предыдущая
- 18/110
- Следующая
Надто мало місця надавалося демонстрації й обговоренню нових проблемних вистав театру, які намагалися зреагувати на повороти і зміни, що виникали в суспільній свідомості. Безліч кінофільмів про криваве минуле, підкорення (а насправді, знищення) природи і масові спортивні ігри забирали найбільше часу. Люди Землі дивувалися, як могли спортивні змагання збирати таку велику кількість глядачів, котрі не брали в них участі, зате невідь чому неймовірно збуджувались від споглядання боротьби спортсменів. Тільки згодом земляни збагнули суть справи. У спортивних змаганнях виступали ретельно відібрані люди, які присвятили весь свій час наполегливому й тупому тренуванню в своїй спортивній спеціальності. Решті не було місця в змаганнях. Тормансіани, слабкі фізично й духовно, мов маленькі діти, обожнювали своїх видатних спортсменів. Це виглядало смішно й навіть бридко. Мало чим відрізнялося становище артистів. З-поміж мільйонів людей відбирались одиниці, їм надавалися кращі умови життя, право участі в будь-яких виставах, фільмах і концертах. Їхні імена слугували принадою для сили-силенної глядачів, що змагалися за місця в театрах, а самі ці артисти, котрі називалися «зірками», обожнювались так само по-наївному, як і спортсмени. Становище, досягнуте «зіркою», позбавляло її чи його будь-якої іншої діяльності. Виступати в ролі артиста будь-якій людині, котра зуміла самотужки досягти висот мистецтва, як на Землі, тут, очевидно, не вдавалося. Загалом відбиток вузького професіоналізму лежав на всьому житті Торманса, збіднюючи почуття людей і звужуючи їхній кругозір. Можливо, так лише здавалося зорелітникам внаслідок відбору подій і матеріалів інформації. Тільки прямий контакт з народом планети міг розв’язати це питання.
У телепередачах та радіоінформації дуже багато уваги приділялося невеликій групі людей, їхнім висловлюванням і поїздкам, нарадам і рішенням. Найчастіше згадувалось ім’я Чойо Чагаса, міркування якого на різні теми суспільного життя, насамперед економіки, викликали надмірне захоплення і возвеличувались як вища державна мудрість. Можливо, далекі від справжньої прозорливості генія, що охоплював усю глибину й широчінь проблеми, висловлювання Чойо Чагаса в чомусь були важливими для мешканців Торманса? Як могли судити про те прибульці, котрі літали на висоті шести тисяч кілометрів?..
Фай Родіс і Гріф Ріфт нагадували про це запальним і різким у судженнях молодим товаришам.
Дивна річ, але, незважаючи на постійні повідомлення про виступи й поїздки Чойо Чагаса і ще трьох чоловік, його найближчих помічників, які складали Раду Чотирьох — верховний ор-ган планети Ян-Ях, — нікому із зорелітників ще не вдавалося їх побачити. Найчастіше згадувані, ці люди ніби були присутні всюди й ніде. Лише єдиний раз у передачі з міста Центру Мудрості юрба, що заповнила вулиці й площі, захопленим ревінням вітала п’ятірку машин, які важко, наче панцерники давніх часів Землі, проповзали в стовпищі людей. Крізь темні шиби нічого не проглядалось, але тормансіани, охоплені масовим психозом, кричали й жестикулювали, мов на своїх спортивних змаганнях.
Земляни зрозуміли, що ці четверо на чолі з Чойо Чагасом і є справжніми володарями всіх і всього. Як заведено у древніх народів, у жителів Торманса переважали одноманітні імена, і тому їм доводилося мати по троє імен. Іноді траплялися люди з двома іменами. Очевидно, двоіменні складали вищі класи суспільства планети. Тормансіанські імена звучали почасти подібно до земних, але у важчому для землян дисонансі складів. Чойо Чагас, Гентло Ші, Кандо Лелуф і Зетрино Умрог — так звали четвірку верховних правителів. Дозволялося скорочувати імена всіх, окрім Чойо Чагаса. Ген Ші, Ка Луф, Зет Уг повторювалися з настирливою одноманітністю в незмінному порядку після імені Чойо Чагаса, яке ввучало магічним закляттям диких предків.
Олла Дез жартома оголосила, що всі земляни з їхньою системою подвійних, безконечно різноманітних імен повинні належати на Тормансі до верховного класу.
— І ти хотіла б, не посоромилася б? — запитала Чеді Даан.
— Я б мала змогу побачити справжніх володарів життя і смерті будь-якої людини. Ще в школі другого циклу я захопилась історичними фантазіями. Над усе мене цікавили книжки про могутніх королів, завойовників, про піратів І тиранів. Ними сповнені всі казки Землі, хоч би якій стародавній країні вони належали.
— Це несерйозно, Олло, — сказала Чеді, — найбільші страждання людству завдали саме ці люди, майже завжди неосвічені й жорстокі. Одне тісно пов’язане з іншим. У погано побудованому суспільстві людина або повинна розвивати в собі міцну, безстрашну психіку, яка служить самозахистом, або, що буває значно частіше, сподіватися лише на зовнішню опору — бога. Якщо нема бога, то виникає віра в надлюдей, з тією ж потребою схиляння перед сонцеподібними вождями, всемогутніми володарями. Ті, хто грав цю роль, як правило, темні політикани, могли дати людству лише фашизм і нічого більше.
— Серед них були і мудреці, і герої, — не збентежилась Олла Дез. — Мені хотілося б зустрітися з такими людьми. — Вона закинула за голову руки і зіперлась спиною на виступ дивана, мрійливо мружачи очі.
Фай Родіс пильно глянула на інженера зв’язку.
— Чеді має рацію в одному аспекті, — сказала вона. — В діях усіх володарів, окрім обумовленості, була ще відсутність розуміння віддалених наслідків. Це породжувало безвідповідальність, яка призводила до трагічного результату. І я розумію Оллу Дез…
— Як? — запитали разом Чеді, Вір і Тівіса.
— Будь-який землянин такий обережний у своїх вчинках, що програє у порівнянні з володарями нашої древності. У нього немає зовнішніх ознак могутності, хоча насправді у нього більше схожості з велетенським слоном, що сторожко ступає, аніж з наляканим оленем, який летить напролом.
— Володар — і наляканий? — розсміялась Олла. — Одне суперечить іншому.
— А отже, і складає діалектичну єдність, — підсумувала Фай Родіс.
Подібні дискусії повторювалися безліч разів, але несподівано спокійному вивченню планети настав кінець.
Нічний черговий по радіопередачах — ним був саме Ген Атал — підняв по тривозі Родіс, Гріфа й Чеді. Всі четверо зібралися біля темного екрана, прорізаного лише яскравою індикаторною лінією з її сплесками осциляції. Перекладна машина була вимкнута, оскільки слова, що звучали в обертонній вирві, зоре-літники тепер розуміли.
«Повідомлення головної обсерваторії Хвоста підтверджено спостережними станціями. Навколо нашої планети обертається невідоме небесне тіло, очевидно, космічний корабель. Орбіта кругова, кут до екваторіальної площини — 45, висота — 200, швидкість…»
— Вони вміють розраховувати й орбіти, — буркнув Гріф Ріфт.
«Розміри космічного тіла за попередніми даними значно менші зорельота, що відвідав нас у Вік Мудрої Відмови. Наступне повідомлення спостережних станцій о восьмій годині ранку».
— Ось ми і виявлені, — з відтінком смутку сказав Гріф Ріфт, звертаючись до Фай Родіс. — Що робитимемо?
Родіс не встигла відповісти, як спалахнув великий екран і на ньому з’явився знайомий диктор.
— Термінове повідомлення! Всім слухати! Слухати місто Центру Мудрості! — Тормансіанин говорив уривчасто, різко, ніби підвиваючи в середині фраз. Він передав повідомлення про зореліт і закінчив: — О десятій ранку виступить друг Великого Чойо Чагаса, сам Зет Уг. Усім слухати місто Центру Мудрості!
— Що будемо робити? — повторив Гріф Ріфт, приглушивши повторне повідомлення.
— Говорити з Тормансом! Після виступу Зет Уга перервемо передачу, і на всіх екранах з’явлюсь я з проханням про посадку. Олла Дез приготувалася до такого випадку, — на щоках Фай Родіс виступив рум’янець легкого хвилювання.
У призначений час весь екіпаж зорельота зібрався біля екранів зв’язку. Настав найважливіший момент. Заради нього вони послані Землею і проробили цей неймовірний політ прямого променя. Все залежить від того, як складуться стосунки гостей, на жаль, непроханих, з тормансіанами — точніше, з їхніми володарями. Адже рішення цієї невеликої групки людей, або навіть одного лише Чойо Чагаса, визначить «волю» Торманса й успіх експедиції землян.
- Предыдущая
- 18/110
- Следующая
