Іліада - Гомер - Страница 39

• Предыдущая
• 39/74
• Следующая

74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання, 75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався. 76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських, 77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику». 78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий: 79] «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць, 80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш, 81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство, 82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор 83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне, 84] Подиву гідне, – богів подарунок Пелеєві славний 85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе. 86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря 87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину! 88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш, 89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи, 90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить 91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор 92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання, 93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»

94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда: 95] «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш! 96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля». 97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий: 98] «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби 99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю 100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно. 101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю, 102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших 103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий. 104] При кораблях тут сиджу – землі тягарем безкорисним, 105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе 106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене. 107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча 108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями. 109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини, 110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим. 111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон. 112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже; 113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо. 114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити 115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче 116] Зевс та інші богове мені її раптом послати. 117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла, 118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.

119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери. 120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає, 121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику. 122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських 123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками 124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, – 125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго! 126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, – не скорюсь я!» 127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

128] «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором 129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої. 130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче 131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний 132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю, 133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель. 134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки 135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе. 136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся 137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».

138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина 139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:

140] «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря. 141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця, 142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу 143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати 144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне».

145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди, 146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу 147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.

148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж 149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця 150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних. 151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям 152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла, 153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні 154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне. 155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний, 156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу, 157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним, 158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили, 159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись, 160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав. 161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби, 162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть, 163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті, 164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла. 165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись, 166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея 167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю, 168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.

170] «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший, 171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього 172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять – 173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло, 174] Вої ж троян – за вітрами овіяний мур Іліона 175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше – осяйливий Гектор 176] Рветься до того, – Патроклову голову хоче на палю 177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши. 178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може 179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських! 180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»

181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий: 182] «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»

183] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда: 184] «Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина. 185] Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший 186] Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».

188] «Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок. 189] Матінка люба звеліла мені не рушати на битву, 190] Поки не прийде сама і очима її не побачу. 191] Гарне озброєння має вона принести від Гефеста. 192] Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути, 193] Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда. 194] Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх, 195] Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».

197] «Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний. 198] Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, – 199] Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять 200] Вої троянські, – хай трохи спочинуть синове ахеїв 201] Від сум'яття бойового, – недовгий в бою відпочинок».

202] З цими словами геть одійшла бистронога Іріда. 203] Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі 204] Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками. 205] Оповила у богинях пресвітла йому золотою 206] Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши. 207] Так же, як з дальнього острова самого неба сягає 208] Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;

209] Б'ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій, 210] Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце, 211] Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба 212] Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди 213] Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, – 214] Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало. 215] Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв 216] Він не змішався, шануючи матері мудре веління. 217] Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна 218] Крикнула, й враз сум'яття охопило троян невимовне. 219] Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні 220] З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто, 221] Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда. 222] Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда, 223] Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві 224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом. 225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний, 226] Що над чолом у великого духом сина Пелея 227] Страшно палав, – його ясноока світила Афіна. 228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий, 229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні. 230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв 231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї, 232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло, 233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили 234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий, 235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю 236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний. 237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він 238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.

• Предыдущая
• 39/74
• Следующая